Переклад з російської Людмили Іваннікової

На свято Хрещення вода в усьому світі стає святою.

Історія, котра може увійти в майбутній «Пролог»

Одного відомого в Росії духівника спитали, як він, будучи багато років в ув’язненні, здійснював там Божественну Літургію. Старець відповів:

– Багато священиків знали текст Літургії напам’ять. Хліб, хоча й не пшеничний, неважко було роздобути. Вино доводилось замінювати соком із клюкви. А замість престолу, на якому служиться Літургія, і в який, за церковними правилами, повинна бути вкладена часточка мощей християнського мученика, ми брали найбільш широкоплечого з наших співбратів – ув’язнених священиків. Він роздягався до пояса, лягав – і на його грудях ми звершували Літургію. В таборі всі були мучениками і сповідниками, і в будь-який момент могли прийняти смерть за Христа.

– А як же, отче, ви освячували воду в день Хрещення? Адже якщо Літургію служать часто, і її можна знати напам’ять, то молитви на Хрещення читаються раз в рік, і вони дуже довгі.

– А нам і не треба було пам’ятати ці молитви. Адже якщо хоча б в одному місці Вселенної в православному храмі здійснюється чин великого освячення води, то за молитвами Святої Церкви освячується і «всіх вод природа», – вся вода в світі стає богоявленською і святою. В цей день ми брали воду з будь-якого джерела, і вона була нетлінною, благодатною, богоявленською. І як будь-яка йорданська вода, не псувалась багато років.

Спеціалісти з антирелігійної пропаганди ще зовсім недавно стверджували, що богоявленська вода роками не псується тому, що священики таємно опускають в чаші срібні злитки, монети, хрести. З цього приводу церковні дотепника придумали таку загадку: «Скільки іонів срібла міститься в літрі богоявленської води, якщо освячення відбувалося в ополонці, вирубаній на середині Волги, в місці, де ширина ріки сягає кілометра, глибина – семи метрів, швидкість течії – п’яти кілометрів за годину, а хрест, котрим сільський панотець освячував воду, через бідність храму, був дерев’яний?»