Автор сторінки - Іваннікова Людмила Володимирівна (10.05.1963р., с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл.)  –  фольклорист, етнограф, педагог, кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, лауреат літературної премії ім. Олени Пчілки (2000). Закінчила Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка, філологічний факультет (1988), аспірантуру (1994) та докторантуру (2011) при відділі фольклористики ІМФЕ НАН України.

Працювала старшою піонервожатою в різних школах Хмельницької обл. (1981– 1985), учителем української мови, літератури та народознавства у знаменитій Гнідинській восьмирічці Бориспільського р-ну Київської обл. (1988– 1990), де певний час виконувала ще й обов’язки керівника дитячого фольклорного хору «Родина» та ансамблю сопілкарів. Автор першої в Україні програми та методичного посібника по проведенню уроків народознавства (1992, 1993, 1995). Три книги уроків народознавства: «На березі дитинства», «Ой роде наш красний» та «Доля на рушникові» (30 методичних розробок Л.Іваннікової) видані 1993 року Марією Овдієнко у видавництві «Просвіта» без згоди автора. Протягом 1990– 1995рр. проводила лекційні студії на курсах підвищення кваліфікації вчителів у Києві, Чернігові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкові, Черкасах та ін. З 1994 р. – науковий співробітник ІМФЕ. Захистила кандидатську дисертацію на тему: «Фольклористична діяльність Я.П.Новицького» (1996).

Автор і упорядник понад 20 книг і фольклорних збірників («Благослови, мати: уроки українського народознавства» (1995), «Українські символи» (1994, у співавторстві)  «Ой на Івана та й на Купала» (1999), «Православний календар 2000» (2000, у співавторстві з прот. В.Черпаком), «Український голокост 1932– 1933: Свідчення тих, хто вижив» (Т.3, 2006; Т.4. 2007; Т.6.2008; Т.7. 2010, у співавторстві з проф. Ю.А. Мициком), «Яків Новицький. Твори у 5 томах» (Т.2. 2007; Т.3. 2009, у співавторстві з І. Павленко), «Фольклористика Півдня України: Сторінки історії» (2008), «Вечорниці: А що після них?» (2008), «Чудотворець Миколай» (2008, аудіокнига, у співавторстві), «Головні свята Різдвяного циклу» (2008, аудіокнига, у співавторстві), «Яків Новицький: Фольклорист, історик, педагог» (2010), «Дослідники українського фольклору: Невідоме та маловідоме» (2008, у співавторстві), «Народні казки Придніпров’я» (2009), «Трьомсин богатир. Українські народні казки Нижньої Наддніпрянщини» (2011) (обидві у співавторстві з Н.Василенко) та ін.

Л.Іваннікова – автор понад 300 наукових і науково-популярних статей на народознавчу та релігієзнавчу тематику, рецензій, фольклорних та археографічних публікацій, нарисів, сценаріїв свят, методичних розробок уроків народознавства. Статті та інші матеріали друкувались у наукових збірниках, енциклопедіях, фахових виданнях («Народна творчість та етнографія», «Народознавчі зошити», «Матеріали до української етнології!», «Література, фольклор. Проблеми поетики», «Міфологія і фольклор», «Діалектологічні студії», «Вісник Львівського університету») та різних часописах, зокрема, в журналах «Українська мова і література в школі», «Мистецтво. Освіта», «Розбудова держави», «Монастирський острів», «Український церковно-історичний журнал», «Агнець», в календарі «Дванадцять місяців», у газетах «Народознавство», «Жива вода», «Українська мова та література», «Наша віра», «Слово Просвіти», «Січеславський край», «Вільна думка» та ін. Досліджує історію фольклористики Півдня України, календарні звичаї та обряди, православні свята в контексті світоглядних уявлень українського народу, традиційний побут, функціонування окремих фольклорних явищ. Важлива сфера дослідження Л.Іваннікової –  запис і публікація усних спогадів про голодомор 1932– 1933 рр., зібраних протягом 1989-2009 років у різних регіонах України (Звенигородщина, Уманщина, Білоцерківщина, Бориспільщина, Старокостянтинивщина та ін.).

Протягом 1978– 2011 років записувала фольклорні та етнографічні матеріали, усноісторичні наративи в селі, де народилась, та в інших куточках України –  на Київщині, Черкащині, Полтавщині, Вінничинні, Тернопільщині, Івано-франківщині, Хмельниченні, а також у Києві від носіїв з Чернігівщини, Львівщини, Волині, Житомирщини, Рівненщини, Закарпаття тощо. У приватному архіві Л.Іваннікової зберігається не одна тисяча зразків різних фольклорних творів, етнографічних описів багатьох уже зниклих і сучасних явищ духовної і матеріальної культури –  обрядів, звичаїв, вірувань, казок, легенд і переказів, усноісторичних наративів, спогадів, пісень, паремій.  Л.Іваннікова за 30 років збирацької практики здійснила повний історико-етнографічний опис  рідного села Губча, який включає і численні фольклорні зразки. Частина матеріалів Л.Іваннікової зберігається в Наукових Архівних Фондах ІМФЕ НАН України (Фонд 14, нові надходження). Окремі записи публікувались у збірниках: «Казки народів СРСР» (1987), «Календарно-обрядові пісні» (1987), «Золота книга казок» (1990), «Український сонник» (1991), «Повір’я» (1992), «Українські міфи, демонологія, легенди» (1992, 88 легенд), «Колядки, щедрівки, вертепи» (2002, 2004), «Народний сонник» (2005), «Колядки та щедрівки» (2005), «Красна весна, тихе літо» (2007) (обидва –   репертуар хору «Гомін», серед них –  35 календарних пісень в записах Л.Іваннікової), «Лідія Орел: Українське Полісся» (2010) тощо.

Значним внеском Л.Іваннікової у відродження Української Автокефальної Православної Церкви став переклад українською мовою православних молитов, канонів, акафістів та богослужбових піснеспівів, що вийшли окремою книгою 2010р. (Православний молитвослов. Видання Св. Покровської Подільської церкви м. Києва. –  К.,1995. –  794с.).

 Л.Іваннікова відома також як автор поетичних і прозових творів, що друкувалися в літературних альманахах: «Радосинь» (випуск перший 1993), «Самоцвіти. Вірші педагогів України» (1996), «Радосинь: Антологія» (2004), «Сонячна мальвія: Радосиньці –  дітям» (Вип.1, 2005; Вип.2, 2007), «Осіння книжка» (2009), «Зимова книжка» (2010), в газетах: «Корчагінець», «Жива вода», в «Українській літературній газеті» тощо. Член літературного об’єднання «Радосинь» при Спілці письменників України (керівник Д.С. Чередниченко). Автор і ведуча понад 50 передач на радіо «Культура» (2005-2011). Учасниця хору «Гомін» (1986-1993) та кліросного хору Свято-Покровської Подільської церкви м. Києва (1996-2011).

В юності мріяла бути журналістом. Свої нариси, замальовки, етюди, роздуми на морально-етичні теми та кореспонденції друкувала в газетах «Молодь України», «Корчагінець», «Світло Жовтня», «Київський університет», «Жива вода», «Шлях перемоги», «Наша віра», «Слово "Просвіти"». Була позаштатним кореспондентом Хмельницької обласної молодіжної газети «Корчагінець» та Старокостянтинівської районної газети «Світло Жовтня» (1980-1985). Захоплюється фотографуванням. Фото публікувались у газеті «Слово "Просвіти"» і виданні «Церква і молитва в нашому житті» (2006). Інвалід по зору, член Українського товариства сліпих.