ПРАВОСЛАВНИЙ МОЛИТВОСЛОВ
“Православний молитвослов” призначений для звершення щоденного келійного або домашнього молитовного правила, підготовки священиків до звершення богослужіння та для мирян, які готуються до таїнства сповіді та причастя Святих Тайн.
З прадавен у традиції Української Православної Церкви для домашнього (келійного) правила використовуються такі книги: Молитвослов, Акафістник, Каноник, Правильник, Слідуваний Псалтир. Ці книги подібні, бо в них поміщені, в переважній більшості. одні і ті ж молитвослів’я. За молитвою слід пам’ятати, що тривалість домашнього правила визначається духівником (духовним отцем) відповідно до сил і духовного зросту кожної людини.
Чи не одні з найкращих і найдосконаліших у православному світі богослужбові книги видавалися в XVIII ст. у друкарні Києво-Печерської Лаври. Характерною їх особливістю була наявність науково-богословських передмов (чи післямов) не лише до видання в цілому, а й, нерідко, до кожного розділу (див. “Требник” св. Петра (Могили) 1654 р.).
Турбуючись про духовне зростання православних віруючих, бл. Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав благословив при Св. Покровській Подільській церкві м. Києва групу перекладачів, щоби ліквідувати відсутність релігійної православної богослужебної літератури, яка відчувалась на час розвалу Совєтського Союзу. До її складу увійшли прот. Володимир Черпак, Олександр Іванович Кислюк, кандидат філологічних наук Людмила Володимирівна Іваннікова. Група переклала та видала “Закон Божий” прот. Серафіма Слободського, найуживаніший в народі Божому Акафіст, а також даний Молитвослов, потреба у якому виникла після утвердження в Україні УАПЦ, адже її вірні мають потребу у богослужебних текстах українською мовою.
Переклад та упорядкування “Молитвослова” благословив Святійший Патріарх Київський і всіє Руси–України Володимир ще 1995 року до 1 000-ліття хрещення Руси–України. З огляду на фінансову скруту друк “Молитвослова” значно запізнився і здійснюється нині.
Спираючись на традицію звертання “до чительника” українських стародруків XVII ст., ми також звертаємось до благочестивих православних з післямовою, в якій коротко окреслимо історію розвитку української богослужбової мови, видання й перекладу богослужбових книг, еволюції їхнього змісту.
Перші переклади Святого Письма та богослужбових книг на українську мову вже розпочалися в середині XVI ст. Однак в лоні Київської Митрополії Константинопольського Патріархату відразу розпочалася дискусія між прихильниками “старої” словенороської (церковнослов’янської) мови та української, яка звела нанівець процес розвитку нової богослужбової мови, яка так і не стала тоді мовою Церкви. В результаті підпорядкування Київської Митрополії Московському Патріархатові боротьба проти української мови в Церкві стала ще жорстокішою, і врешті-решт завершилась указом Петра I від 5 жовтня 1721 р., який забороняв видання будь-яких українських книг, у тому числі й церковних. Всі книги повинні були узгоджуватись із тогочасними московськими виданнями.
Цим сумнозвісним указом на півтора століття було затримано розвиток української богослужбової мови. Аж у другій половині XIX ст. знову взявся за цю справу видатний український фізик, винахідник і громадський діяч Іван Пулюй (1845–1918), який свого часу закінчив теологічний та філософський факультети Віденського університету, обіймав посади доцента Віденського та Празького університетів. Іван Пулюй володів п’ятнадцятьма мовами, в тому числі грецькою та староєврейською, з якої переклав Псалтир. Відомий він також і як перший, разом з П. О. Кулішем та І. С. Нечуєм-Левицьким, перекладач Біблії на українську мову (1903 р.).
1871 р. у Відні громадським коштом був виданий “Молитовник для руського народу” в перекладі Івана Пулюя. Це найперший в нашій історії український молитовник, досить великий за обсягом, що вмішує розділи: “Молитви щоденні”, “Молитви ранні”, “Всякі молитви”, “Молитви під час служби Божої”, “Молитви до Сповіді” і “Молитви по сповіді”, “Молитви до Св. Причастя” і “Молитви по Св. Причастю”, “Молитви вечірні”, “Приготовленіє до Сповіді”, “Акафысти” (акафісти до Ісуса Христа, до Пресвятої Богородиці, до свт. Николая, Параклис і канони до Пресв. Богородиці), Службу Божу (слов’янською мовою), віршовані псалми. пісні й коляди, календар, Пасхалію. Книга перевидана 1997 р. в Києві у видавництві “Рада” за загальною редакцією професора Василя Шендровського.
Звичайно, автор не подає повного православного молитовного правила, а, судячи з усього, переклад здійснено за греко-католицькими першоджерелами. Однак ця праця зробила основну канву для розвитку української богослужбової мови XX ст. Щоправда, мова цих молитов насичена яскравими галицькими діалектизмами, розмовною лексикою, іноді автор довільно, навіть описово передає зміст молитви (див., наприклад, молитву “Пресвятая Владичице моя Богородице” на с. 39). Трапляється й довільне трактування деяких богословських понять (приміром, “сокрушеніє” і “уміленіє” як розкаяння). Та все ж мова Івана Пулюя надзвичайно поетична, розчулена, хоча й незвична для сучасного віруючого.
Українська Автокефальна Православна Церква започаткувала в Києві 1919 р. службу Божу (Літургію) в українських перекладах, здійснених Всеукраїнською Церковною Радою, зокрема, свт. Василем (Липківським) (1864–1938), який 1919 р. відправив у Микільському соборі в Києві першу Літургію українською мовою. Свт. Василій (Липківський) відомий як видатний проповідник і перекладач богослужбових текстів на українську мову. Більшість його праць загинула під час переслідувань РПЦ і НКВД (КҐБ).
Свій внесок в українські переклади зробив і перший помічник митрополита, видатний діяч УАПЦ Володимир Чехівський (1876–1937). Цими поважними особами за участю академіків Сергія Єфремова, Агатангела Кримського та ін. були перекладені 1921 р. “Служебник” і „Требник”. Цими перекладами користувалась УАПЦ на Україні до 1930 р. (а частково й на еміграції), користується ними і дотепер.
При УАПЦ в 20-х роках XXст. була створена Комісія по перекладу богослужбових книг, яку очолив архієпископ Нестор (Шараївський) (1863–1929). До складу Комісії входили такі видатні особистості, як Іван Огієнко (1882–1971), згодом митрополит Іларіон, перекладач Біблії та численнихбогослужбових книг; архієпископ Лубенський і Полтавський (УАПЦ) Іосиф (Оксіюк) (1894–1992), і доцент Кам’янець-Подільського державного університету, перекладач богослужбових книг, професор Іван Власовський, Іван Гаращенко (1881–1952) — церковний і громадський діяч, заступник Голови ВПЦР в Києві, який у 20-х роках увесь свій маєток віддав на фінансування перекладу та видання богослужбових книг. Більшість з них (як видно з датування) прийняли мученицьку смерть у сталінських концтаборах і нині канонізовані Собором УАПЦ як новомученики й ісповідники українські.
Серед перекладів, виданих Всеукраїнською Православною Церковною Радою, слід відмітити „Часловець (скорочений для вжитку)” К., 1921,вид. — 1925), „Святкову й загальну мінею українською мовою» (К., 1927), перекладену і впорядковану архієп. Нестором (Шараївським) (перевидана 1970 р. в Канаді студентами богословського факультету колегії св. Андрея в Вінніпегу з благословення митрополита Іларіона); „Служби Божі в Страсний четвер, п’ятницю, суботу й на Великдень” (К., 1927) — перевидана в США, Чікаго, 1955 р. з благословення архієп. Григорія; „Свята Служба Божа” (К., 1922), — служебник, перекладений Іваном Огієнком. Звичайно, при таких інтелектуальних силах, як С. Єфремов, А. Кримський, справа перекладу була поставлена на такий високий науковий рівень, що, зробивши незначні стилістичні та правописно-нормативні правки, відповідно до сучасного правопис та словникової практики, цими перекладами УАПЦ користується і тепер. Справді, якщо порівняти пізніші (та й сучасні) видання молитовників, то виявиться що вже в 20-х роках були вироблені основні стильові норми богослужбової мови, які поступово удосконалювались, позбавляючись примітивної буденності, однак у текстах основних молитов мало розбіжностей, — звичними є для нас „Богородице Діво”, „Достойно є”, — начальні молитви, Символ Віри та ін.
Ці книги стали унікальними пам’ятниками української богослужбової мови 20-х років, а вона надзвичайно цікава і своєрідна — образна, піднесена, хоча, подібно до мови І. Пулюя, глибоко стоїть на народній основі (часто вживані такі характерні для народної поезії слова як „шати”, „покої” (замість „ризи”, „світлиця”), вислови типу „Господи, до Тебе я взиваю — вислухай мене!”. Це надзвичайно зворушлива мова, в якій втілилась українська народна душа, філософія українського селянина, котрий щойно підняв очі від землі та розмірковує про божественне з усією притаманною його поезії чистотою, лагідністю, емоційністю та піднесеним настроєм. Таким піднесено радісним є переклад стихир Пасхи, який досі неперевершений: „Воскресіння день! Просвітімось урочистим святом! І один одного обнімімо! Назвім братами і тих, що ненавидять нас! Все простімо задля Воскресіння!” Нехай автори десь відступили від слов’янського тексту, — але ж як точно й красиво вони передали настрій молитов, пасхальну радість, закладену в словах і мелодії стихир! У “Молитвослові” ми подаємо саме цей переклад з редакцією та стилістичними поправками.
Безперечно, канон, акафіст — це не лише духовний твір, а й древня прекрасна поезія, яка вимагає такого ж поетичного відчуття та переосмислення її образів і символів, тут важливо не стільки адекватний переклад, скільки вдало знайдений асоціативний образ, що точно передає стан душі молільника.
Слід зважати також і на те, в яких складних умовах творились перші українські переклади. Вони освятилися мученицькою кров’ю. Тож чи варто докоряти видавцям, які зауважують: „З огляду на тяжкі сучасні умови друку „Часловець” друкується в скороченому вигляді”. Або: „Часто за відсутністю цієї богослужбової книги зворушливі відправи Страсного тижня в багатьох парафіях цілком пропускаються або відправляються не згідно з Уставом, чим поменшується велич цих святих днів. Тому, щоб уникнути цього, Українська Православна Церковна Рада, незважаючи на свої вбогі засоби, випускає цю книгу”. „Помоліться отці й братіє, за мене, грішного, що насмілився взяти на себе надсильний труд перекласти на рідну мову цю богослужбову книгу та покрийте любов’ю своєю і виправте помилки, які найдете в ній, — звертається архієпископ Нестор (Шараївський) до читачів „Святкової мінеї”.
Справжнім взірцем церковної богослужбової мови є переклад „Великого покаянного Канону св. Андрея Крітського”, здійснений приблизно 1927–1928 рр. архієпископом Лубенським Іосифом (Оксіюком). Його вживала УАПЦ на Україні й на чужині в передруках УПЦР вперше видала його
1963 р. в Чикаго з власноручного рукопису архієпископа Іосифа. У передмові видавці закликають „всіх пастирів, та братів, та сестер — побожних вірних УАПЦ користуватися цією книгою в храмах і вдома, згадуючи в своїх молитвах і відірваного від рідної Церкви архієп. Іосифа, що виконав цей переклад з властивою йому богонатхненністю і глибокою побожністю”. Переклад цей і досі використовується в богослужінні без змін.
Справжньою реліквією УАПЦ є перевиданий там само і того ж 1963 р. „Требник”, підготовлений до друку УПЦР в Києві 1919 р. — перший український Требник, що вміщує найголовніші богослужіння рідною мовою. Видавнича комісія УАПЦ в Чикаго зробила лише незначні додатки в деяких чинах, узгодила редакції текстів і додала чини й молитви, яких не було в першому виданні, взявши їх з видання ВПЦР „Додатковий требник” (К., 1922). З цього видання в нинішній богослужбовій практиці використовуються лише деякі піснеспіви з чину похорону („Непорочні”).
Терплячи постійні переслідування протягом усієї своєї історії, УАПЦ піклувалася насамперед про те, щоб мати можливість відправляти українською мовою хоча б основні богослужіння, — на це були кинуті нечисленні інтелектуальні сили, які в скорому часі розпорошені були по засланнях та еміграції. У зв’язку з цим келейному правилу приділялась мала увага, і якщо й складалися короткі молитовники, то, очевидно, це були витяги з богослужінь, а спеціально молитвослова ніхто не перекладав. Типовим у цьому плані є молитовник „Добрий пастир» (перевиданий у Вінніпеґу 1952 р.). Тут подані перші (після І. Пулюя) неперевершені досі переклади акафістів до Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, свт. Миколая, здійснені Іваном Огієнком, шестипсалмія, перша, 20-х років, українська Літургія. Мова його також наповнена численними діалектними словоформами, близька до розмовно-народної („слабостей” замість „недуг”, „заховай мене” замість „збережи”, „щасливий чоловік” замість „блажен муж”, „спасіння в небі” замість „осанна в вишніх” тощо). Звичайно, Церква давно вже відмовилась від таких новотворів, замінивши їх усталеними старослов’янськими формами, які зберігають той піднесений урочистий стиль мови, котрого вимагає молитва і православне богослужіння. Мова молитовників 20-х років — це фундаментальний етап творення нової богослужбової мови, який вона перейшла успішно, ставши на вищий щабель свого розвитку; цей наріжний камінь, покладений видатними подвижниками, став її основою.
Після знищення, сталінським режимом УАПЦ в Україні, розстрілу її ієрархії та майже всього нижчого духовенства радянська влада реставрувала Російську Православну Церкву, богослужбовою мовою якої була зрусифікована церковнослов’янська.
Українська ж мова продовжувала функціонувати в еміграції. Православна церковна влада в Польщі 1924 р. дозволила правити служби українською мовою в тих парафіях, де побажають цього вірні. Спочатку був ухвалений до вжитку переклад „Служебника” І.Огієнка (1922 р.), згодом були здійснені переклади „Служебника” Комісією при Українському Науковому Інституті в Варшаві і „Требника” Інститутом Петра Могили в Луцьку. З відновленням Української православної ієрархії на Україні в 1941–1943 рр. богослужбовою мовою, в церквах УАПЦ була українська, а на Волині вона зберігалась до розвалу Совєтського Союзу.
На еміграції православні парафії користувалися різними перекладами богослужбових книг: текстами 1921–1927 рр., перекладами митрополита Іларіона, а найбільше — текстами перекладів Комісії Українського Наукового Інституту в Варшаві та Інституту Петра Могили, перевиданими або перередагованими після війни в Німеччині та в Америці*.
Чимала роль у цій справі митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія (Валединського) (1876–†1960), який видавав богослужбові книги українською мовою, українські церковні газети („Православна Волинь”). Зокрема, при сприянні і під керівництвом блаженнішого Діонісія був перекладений з грецької на українську „Малий Октоїх” (перевиданий у Вінніпегу 1956 р.). Авторами перекладу були видатні історики М. Кобрин, Д. Дорошенко, О. Липинський, О. Лотоцький, І. Сойко, В. Якубовський. Вже тоді була вироблена церковна термінологія, яка стала нормативною. Ірмоси з цього „Октоїха” використовувалися в усіх подальших перекладах, в тому числі й нашому „Молитвослові” як неперевершені (зокрема, ірмоси 6гласу). Те саме стосується і видання „Служба на Різдво Христове і Хрещення Господнє” (Церковне управління УАПЦ, Еслінген, 1946 (І вид.) та УАПЦ у Великій Британії, 1964 р. (IIвид.).
Цікава історія видання “Псалтиря” („Псалтир. Пісні і псалми Давида, Царя і Пророка", — видання УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії. — 1989. — 158 с). Це третій передрук Київського Псалтиря 1920 р. Перший передрук його був здійснений у Мюнхені 1947 р. Як вказано у передмові, з відома Високопреосвященнішого Полікарпа, Митрополита УАПЦ в Німеччині, укладено книгу цю — Службовий Псалтир — Високопреосвященнішим архієпископом Михаїлом, урядуючим куратором і викладачем Святого Письма в Українській Богословській Академії в м. Мюнхені 1947 р. за перекладом київським. І далі: „Цей “Псалтир” подаємо в київському перекладі 1920 року. Але тому, що переклад робили в тяжких та несприятливих умовах революції, боротьби та постійної війни, то не могли уникнути деяких неточностей у словах і реченнях, що при наявності інших перекладів та при ширшому й глибшому вивченні нашої мови стало помітним. Тож, приступаючи до другого видання Київського перекладу, як богослужбової книги, ми мусили зробити деякі виправлення на підставі інших наших і чужих перекладів, хоч тих виправлень дуже мало і полягають то в будові речень, то в заміні деяких слів на більш точні чи підходящі”**. „Псалтир” зредаговано за участю професорів богословів і мовознавців Української Богословської Академії в Мюнхені в 1947–1948 рр., і був він у богослужбовому вжитку в УАПЦ на Україні аж до кінця XX ст.
Важливим етапом розвитку української богослужбової мови стали видання Комісії богослужбових книг при Консисторії Української Греко-Православної Церкви в Канаді у складі митрополита Іларіона (Огієнка), преосвященного єпископа Бориса, о. архіпресвітера, доктора С. В. Савчука і о. протопресвітера Сергія Герус. Це — „Евхологіон або Требник” (Вінніпеґ, 1960), „Український православний часослов” (Карлсруе 1968), над яким працювали члени Богословського Наукового Інституту (голова — архієпископ Никанор, митрополит УАПЦ), та „Служебник” (Вінніпег, 1972). Саме в цих виданнях був остаточно унормований стиль сучасної української богослужбової мови, базований не на народно-розмовному, а на високорозвиненому українському літературно-науковому стилю, який формувався паралельно протягом XX ст. Тут остаточно закріплена богословська термінологія, фразеологія, синтаксичні норми.
„Требник” зазнав багатьох перевидань. Саме звідти помандрували в усі молитовники (в тому числі і в наш) начальні молитви, молитви до і після Св. Причастя, молитви з парастасу та похорону тощо. Власне, УАПЦ користується цим виданням у богослужбовій практиці й дотепер.
У післямові до „Часослова”, написаній архієпископом Ніканором, читаємо: „Перше видання нашого Часослова, укладеного нами на підставі текстів — Київського 1921 р., проф. І. Огієнка 1922 р. та Українського Інституту у Варшаві 1938 р. — вичерпано. За малими поправками випускаємо в світ це друге видання, зредаговане Богословсько-науковим інститутом УАП Церкви на чужині і стверджене ухвалою Священного Собору Єпископів УАП Церкви з 12 листопада 1948 р.
“Ми далекі від думки, що цей наш текст є досконалий. Бо ж і взагалі справа перекладу, як Святого Письма, так і богослужбових текстів на живумову дуже трудна. Тому просимо недоліки нашої праці покрити братньою у Христі любов’ю” [ ].
Одначе мова цих ключових видань потребувала ще остаточної уніфікації. Саме ця справа була завершена у виданнях Комісії богослужбових книг при Науково-Богословському Інституті УАПЦ в США під керівництвом трьох видатних подвижників науки і Церкви, високопреосвященніших Іоана (Теодоровича) митрополита УПЦ в США, Іларіона (Огієнка), митрополита УПЦ в Канаді, та Никанора, архієпископа Київського і Чигиринського, митрополита УАПЦ на еміграції. Йдеться про видання „Служебника” 1963 р. здійснене з благословення архієпископа Нью-Йоркського Мстислава, Голови Консисторії, майбутнього Патріарха УАПЦ. Ця книга — взірець сучасної української богослужбової мови, вона витримала багато перевидань (в Києві 1989 р.(УАПЦ), 1999 р. (УПЦ КП) та ін.) на неї рівнялися всі наступні перекладачі й видавці численних „великих” і „коротких” молитовників.
І найпершим у цьому плані є „Великий український православний молитовник” (Видання УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії, 1991), складений і підготовлений до друку Науково-Богословським Інститутом з благословення митрополита Мстислава. Тут вміщено викінчений і найдосконаліший на той час варіант вечірніх і вранішніх молитов, тропарів і кондаків, повний переклад Всенічної та Літургії. В Україні він був перевиданий 1992 р. і всі наступні видання (див. список літератури) в основі своїй мають саме ці переклади.
Науково-Богословським Інститутом УПЦ в США з благословення митрополита Мстислава була перекладена й видана 1976 р. „Постова Тріодь”. Як зазначено в передмові, „переклад „Постової Тріоді” на українську мову виконали проф. В. Завіткевич, а остаточну редакцію його встановляла Комісія видання богослужбових книг Науково-Богословського Інституту УПЦ в США, в якій разом із перекладачем В. Завіткевичем брали участь члени Інституту, протопресвітери Ф. Кульчицький, А .Селепина, С. Гаюк (д-р.), П. Фалько, І. Данилевич, прот. П. Мелех (він же багато потрудився над коректою цієї книги) і проф. І. Паливода. Основою цього перекладу були: „Постова Тріодь” церковнослов’янською мовою, переклад Біблії українською мовою П. Куліша та І. Нечуя-Левицького і всі дотеперішні переклади Біблії на українську мову, а також сучасні переклади „Постової Тріоді” в рукописах.
Стосовно змін, внесених в тексти, редактори зазначають: „В нашому виданні використано ці переклади, хіба що з певним редагуванням, причиною якого було те, що за 30 років дещо застаріло, дещо удосконалилося в процесі удосконалення самої мови, а також і те, що українська літературна мова в Україні і в діаспорі мають певні розбіжності, які було уніфіковано”. До нашого видання увійшли основні піснеспіви з „Постової Тріоді” 1976 р., звичайно, з незначними коректорськими правками.
Оскільки упорядники визнають високу досконалість перекладів, здійснених Науково-Богословським інститутом, то й вони склали основний кістяк нашого “Молитвослова”, — це насамперед усі ті молитви й богослужбові тексти, що подавались у „Великому православному молитовнику» 1991 р. Молитви до Св. Причастя подаються за „Требником 1963 р., ірмоси — за „Октоїхом 1956 р., тропарі й кондаки святим і святам — за „Часословом” 1967 р. та „Святковою й загальною мінеєю” 1927 р., прокимни, причасні і сгихи — за „Служебником 1963 р. постові й пасхальні піснеспіви — за „Постовою Тріоддю” 1976 р. та Цвітною Тріоддю” (б. м. б. р). Ті, яких не виявлено в цих виданнях, переклала Л. В. Іваннікова під авторизованою редакцією прот. В. Черпака.
Молитви, тексти яких були скорочені або спотворені („Нехай воскресне Бог”) піддані редагуванню згідно з церковнослов’янськими текстами. В перекладених раніше текстах редагування здійснювалось дуже обережно, здебільшого правились неточності перекладу або стилістичні розбіжності з сучасною українською мовою. Зокрема, повернено стародавні форми іменників, прикметників та дієслів, що стосуються Господа та Божої Матері („Різдво” замість „родини”, “уродини” чи „народження», “Страсті” замість „Страждання», „досконалий» замість „звершений», „Погребіння» замість „похорон» тощо). Вислови типу „незнавшої мужа”, „кличе великим голосом”, „сопілко духовна”, „розуму його немає числа”, дієприкметники „відійшовший”, „відступивший”, „плаваючих» і подібне приведено до сучасної літературної норми. Відповідно до слов’янської мови змінено Тропар Хресту („перемогу православним християнам” замість „побожному народові нашому”), ірмос Великого канону („зворушене серце моє” замість “захитане”), оскільки неточність перекладу нерідко спотворювала зміст молитви. Вузькодіалектні словоформи замінено на літературні.
Зазначаємо, що поки шукалися кошти для друку “Молитвослова”, у видавничому відділі УПЦ КП та УАПЦ вийшлоряд молитовників та богослужбових книг — Молитовник (1999), „Служебник” (1999), „Часослов” (2000), „Псалтир” (2001), „З вірою й любов’ю» (1998), „Молитовник з Псалтирем” (2003). Всі ці видання присвячені 2000-літтю Різдва Христового. Як уже зрозуміло з вищесказаного, основою цих видань є попередні переклади. Однак характерною особливістю перекладів Видавничого відділу УПЦ КП є не завжди виправдане захаращення мови старослов’янізмами: „Присноблаженну”, „богоглаголивих апостолів”, „по сні нічнім”, „у святих дивний сий”, “Твоє бо є...”, що нерідко затемнює зміст тексту, добре висвітлений в перекладах попередників („непреложно ставши чоловіком”, „чинити право мене настав шляхом заповідей...”, “бо Тобі належить...”). Не обійшлося й без стилістичних новотворів типу: „справи” замість „діла”, „вівця” замість „овча”, „кістки мої упокорені”, „вибач”, „пожалій” замість „відпусти” й „змилосердься” „не покажи мене радісним бісам” і т.п. Трапляється заміна вже усталених українських богословських термінів старослав’янізмами, подекуди залишена стилістика церковнослов’янської мови. Однак, не зважаючи на ці недоліки, які легко виправити, в „Молитовнику” 1999 р. подано дуже гарні переклади вечірніх молитов („Господи, Царю Небесний”, „Да воскреснет Бог”), канону до св. Причастя, канонів до Господа, Божої Матері та Ангела-Охоронителя.
В перекладах УАПЦ (архієпископа Ігоря) інша крайність — надмірна українізація текстів, трапляється заміна вже усталених богословських термінів діалектними формами та словами, характерними більше для художньої літератури („не збуреним гадками”, „зажуру бісівську”, „погідний сон”, „цнотливо”, „безугавно грішу” тощо).
Правда, якщо не звертати увагу на ці недоліки, загалом переклади архієп. Ігоря (Ісіченка) дуже гарні, витримані в стилі кращих перекладів УАПЦ останніх десятиліть, їх можна вважати фундаментальним продовженням перекладацької традиції УАПЦ, започаткованої в 20-х роках видатними церковними діячами.
Вставка А
Матеріальна скрута не дозволила видати цей Молитвослов 1995 р. За цей час Собором УАПЦ були канонізовані новомученики українські (1917–1991 рр.), УПЦ КП канонізовані свт. Петро (Могила), свт. Павел (Конюшкевич), прпп. Іов і Фодосій Манявські; РПЦ канонізовані нові святі. Тому упорядники визнали за потрібне додати до “Молитвослова” молитви деяким святим.
Усвідомлюємо, що повної уніфікації української церковної богослужбової мови можна буде досягти лише при умові створення об’єднаної Православної Церкви в Україні.
Майже усі тексти перекладені безпосередньо з церковнослов’янської мови кандидатом філологічних наук Л. В. Іванніковою під авторизованою богословською редакцією протоієрея Володимира Черпака. Акафісти до Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, свт. Миколая переклав О. І. Кислюк в літературній редакції Л. В. Іваннікової та богословській редакції прот. В. Черпака. Акафіст Покрові Пресвятої Богородиці, що читається у Покровській церкві м. Києва написаний з благословення Святійшого Патріарха Мстислава. Молитви затримання, молитву за хворого, щоб швидше був покликаний до Бога переклав прот. В. Черпак, відредагувала Л. В. Іваннікова. Літературну редакцію та коректуру даного видання виконала кандидат філологічних наук Оксана Іванівна Шалак; комп’ютерний набір — О. І. Кудряшов, В. А. Удод, а також Казенне підприємство “Київська Військово-картографічна фабрика”, комп’ютерний макет — О. І. Кудряшов.
Вставка Б
Упорядники щиро вдячні кандидату філологічних наук Оксані Іванівні Шалак за літературну редакцію та коректуру “Молитвослова”, науковим співробітникам відділу стародруків Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського та відділу стародрукованих, рідкісних і цінних книг Державної історичної бібліотеки України Г. Я. Загородній, З. А. Печеніжинській та О. І. Марченко.
Вставка В
Висловлюємо щиру подяку, покладаємо земний уклін Володимиру Андрійовичу Удоду, турботами і коштом якого видруковано цей “Молитвослов”. Просимо віруючих возносити молитви за здоров’я р. Б. Володимира та його родину.
Людмила Іваннікова, кандидат філологічних наук
Володимир Черпак, протоієрей, кандидат богослів’я
*Див. Енциклопедія українознавства. — Т. 1. —С. 146.
**Див. Передмову. — С. 8–9.
ЗАПОВІДІ БОЖІ І ПОБОЖНІ ПОВЧАННЯ
МОЛИТВИ ПОЧАТКОВІ
МОЛИТВИ РАНІШНІ
МОЛИТВИ НА СОН ГРЯДУЩИМ
ПОСЛІДУВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
ТАЇНСТВО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
ПОДЯЧНІ МОЛИТВИ ПІСЛЯ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
МОЛИТВА ПЕРЕД СВЯТОЮ СПОВІДДЮ
МОЛИТВА ПІСЛЯ СВЯТОЇ СПОВІДІ
ПРАВИЛО ПРО ВИЗВОЛЕННЯ ВІД НЕЧИСТИХ ПОМИСЛІВ
ПРАВИЛО ВІД ОСКВЕРНЕННЯ
МОЛИТОСЛІВ'Я З БОГОСЛУЖІНЬ
МОЛИТОСЛІВ'Я З ВЕЧІРНІ
МОЛИТОСЛІВ'Я З УТРЕНІ
МОЛИТОСЛІВ'Я З БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ
КАНОНИ
АКАФІСТИ
МОЛИТВИ РІЗНІ
МОЛИТВИ ДО ГОСПОДА НАШЕГО ІСУСА ХРИСТА
МОЛИТВИ ДО БОЖОЇ МАТЕРІ
МОЛИТВИ ДО ДЕЯКИХ СВЯТИХ
МОЛИТВИ У ПЕВНИХ ОБСТАВИНАХ
ТРОПАРІ, КОНДАКИ, ВЕЛИЧАННЯ, ПРОКИМНИ, АНТИФОНИ, ЗАДОСТОЙНИКИ ТА ПРИЧАСНІ НА ПРАЗНИКИ ТГОСПОДНІ, БОГОРОДИЧНІ, ВЕЛИКИХ СВЯТИХ ТА ІКОН БОЖОЇ МАТЕРІ В ПОРЯДКУ ЦЕРКОВНОГО РОКУ
ТРОПАРІ, КОНДАКИ, ПРОКИМНИ, І ПРИЧАСНІ НА ДНІ ТИЖНЯ
ПРОКИМНИ ЩОДЕННІ НА ВЕЧІРНІ
ТРОПАРІ, КОНДАКИ, БОГОРОДИЧНІ, ПРОКИМНИ ТА ПРИЧАСНІ ВОСКРЕСНІ ВОСЬМИ ГЛАСІВ
ТРОПАРІ, КОНДАКИ І ВЕЛИЧАННЯ ЗАГАЛЬНІ СВЯТИМ
МОЛИТОСЛІВ'Я З ПОСТОВОЇ ТРІОДІ
СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ
МОЛИТОСЛІВ'Я З ТРИОДІ ЦВІТНОЇ
КАНОН МОЛЕБНИЙ ДО Г8ОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА І ПРЕЧИСТОЇ БОГОРОДИЦІ, МАТЕРІ ГОСПОДНЬОЇ ПРИ РОЗЛУЧЕННІ ДУШІ З ТІЛОМ ВСЯКОГО ПРАВОВІРНОГО.
МОЛИТВА, ЩО ЇЇ ПРОМОВЛЯЄ ІЄРЕЙ НА ВИХІД ДУШІ
МОЛИТВА ВІД ІЄРЕЯ ЗА ДУШУ СУДИМУ
ПОСЛІДУВАННЯ ПІСЛЯ ВИХОДУ ДУШІ З ТІЛА
МОЛИТВА ВІД ІЄРЕЯ ЗА ДОВГОСТРАЖДАЛЬНОГО, ЯКИЙ НЕ МОЖЕ ПОМЕРТИ
МОЛИТВИ З ПАРАСТАЗУ ТА ПОХОРОНУ
ЧИН ПОХОРОНУ МИРЯН
ДЕЯКІ ЗАУПОКОЙНІ МОЛИТВИ
ПРО ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ ТА ПОКЛОНИ
ПОВЧАЛЬНЕ СЛОВО ПРО МОЛИТОСЛОВНЕ ПРАВИЛО
УСТАВИ ІНОЦЬКОГО КЕЛЕЙНОГО ПРАВИЛА
МІСЯЦЕСЛОВ
ЗАПОВІДІ БОЖІ І ПОБОЖНІ НАВЧАННЯ
Дві головні Заповіді Євангельські
Сім Святих Таїнств, установлених Ісусом Христом
Головні чесноти, що упокорюють гріхи
Останнє, що не мине кожну людину
Десять Заповідей
1. Я є Господь Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
2. Не роби собі ідола і нічого подібного до того, що на небі в горі, що на землі внизу, шо у воді і під землею, і не поклоняйся і не служи їм.
3. Не призивай імені Господа бога твого надаремно.
4. Пам’ятай день суботній, щоб святкувати його. Шість днів працюй і роби в них всі діла твої, а день сьомий субота Господу Богу твоєму.
5. Шануй батька твого і матір твою – і добро тобі буде і довго житемеш на землі.
6. Не вбивай.
7. Не перелюбствуй.
8. Не кради.
9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.
10. Не жадай жони ближнього твого, не жадай дому ближнього твого, ні слуги його, ні служниці його, ні поля його, ні вола його, ні осла його, ні всякої скотини, ні всього того, що є в ближнього твого.
Дві головні Заповіді Євангельські
Сутність десяти заповідей Господь Ісус Христос виклав так:
1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і свією думкою твоєю.
Це є перша і найбільша Заповідь. Друга ж подібна до неї.
2. Люби ближнього твого, як себе самого.
Заповіді блаженства
Блажені убогії духом, бо їх є Царство Небесне.
Блажені ті, що плачуть, бо вони втішаться.
Блажені тихі, бо вони наслідять землю.
Блажені голодні й спрагнені правди, бо вони наситяться.
Блажені милостиві, бо вони помилувані будуть.
Блажені чисті серцем, бо вини Бога побачать.
Блажені миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блажені гнані за правду, бо їх є царство небесне.
Блажені ви, коли ганьбитимуть вас. І гнатимуть та ширитимуть про вас лиху славу неправдиво Мене ради.
Радйутеся і веселіться, бо велика нагорода вам на Небесах.
Церковні Заповіді
1. Установлені свята святкуй.
2. В неділю і свята на Службі божій обов’язково бувай.
3. Установлених постів додержуй.
4. Кожного року, бодай один раз, а особливо в дні Великого Посту, приготуй себе до Тайни Сповіді та причастя Святих і Божественних Тайн Христових.
5. Весілля і забави з музикою в заборонені дні і в дні посту не справляй.
Правди Віри
Бог є Один, що все створив, всім управляє, всім піклується і все тримає в правиці Своїй.
Бог є в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Всі три Особи є в Святій Тройці Єдині.
Син Божий, Ісус Христос, родився від Пренепорочної і Пречистої Діви Марії, від Неї прийняв людське тіло, а тому був Чоловіком. Страждав і помер на хресті за нас і за наші гріхи, був похований у гробі, і воскрес на третій день, а після сорока день вознісся на небо.
Дух Святий, що походить від Отця, зійшов на Апостолів і животворить Святу Христову Церкву.
Людська душа є безсмертна, бо вона є частиною Іпостасі Божої.
Для осягнення спасіння потрібно: благодать Божа, віра і добрі діла.
Після смерті душі людські потребують в Оселях Святих, уготованих від віків Отцем Небесним, або в місці, приготованому дияволові і слугам його.
Церква, яку заснував Ісус Христос на землі і що нею Він, як Її Голова, управляє за посередництвом Духа Святого через Єпископів і Священиків, є Єдина, Свята, Соборна і Апостольська.
Українська Православна Церква є частиною Єдиної Святої Апостольської Церкви.
Сім Святих Таїнств, установлених Ісусом Христом
1. Хрещення.
2. Миропомазання.
3. Сповідь.
4. Причастя Святиї Таїн Тіла і Крові Христових.
5. Маслосвяття.
6. Шлюб.
7. Священство.
Чесноти християнські
1. Віра.
2. Надія.
3. Любов.
4. Мудрість.
5. Справедливість.
6. Хоробрість.
7. Стриманість.
Сім діл тілесного милосердя
1. Голодного накормити.
2. Спрагненого напоїти.
3. Нагого одягнути.
4. Подорожнього прийняти і нагодувати.
5. Недужого відвідати.
6. Ув’язненого в тюрмі відвідати.
7. Умерлого похоронити.
Сім діл духового милосердя
1. Грішника направити.
2. Нерозумного навчити і помогти пізнати правду.
3. Ближньому твоєму добру раду дати.
4. Опечаленого втішити.
5. Особисту кривду терпеливо переносити.
6. Заподіяну кривду чистосердечно простити.
7. За живих і мертвих помолитися.
Головні чесноти, що упокорюють гріхи
Чесноти: Гріхи:
1. Покора. Гордість.
2. Стримання. Лакомство.
3. Чистота, супружна вірність. Нечистота (перелюбство).
4. Любов до ближнього. Заздрість.
5. Уміркованість. Зажерливість.
6. Всепрощення. Гнів.
7. Трудолюбство, ревність до праці. Лінивство.
Гріхи проти Святого Духа
1. Надмірні вимоги від Милосердя Божого та нарікання на Божу Доброту.
2. Сумніви і безнадійність на милосердя і допомогу Божу в молитві твоїй.
3. Життя в супереч Науки Христової, Його Святих Заповітів та Науки Церкви.
4. Заздрість за Боже благословення та милосердя для ближнього твого.
5. Непокора спасенним навчанням Церкви.
6. Нерозкаяність у гріхах аж до смерти.
Найтяжчі гріхи
1. Умисне вбивство.
2. Перелюбство, зрада супружої вірности і чистоти життя.
3. Скривдження вдови і сироти.
П’ять умов доброї сповіді
1. Вияв совісті.
2. Каяття і жаль за гріхи.
3. Обітниця поправитись і не повторювати гріхів.
4. Щира Сповідь.
5. Сумлінне виконання належної покути.
Останнє, що не мине кожну людину
1. Смерть.
2. Суд Божий.