Божественне Одкровення зберігається у Св. Церкві і зафіксоване у Св. Писанні і Св. Переданні. Святий Дух керує всім тілом Церкви і через те Св. Церква, керуючись своєю повнотою пізнання та авторитетом проводить відбір того, чому суджено стати Св. Переданням.

Відбір цей проходить вже у апостольські часи. Відомо, що ап. Павел написав ще два послання, які не ввійшли до канону Нового Завіту, не ввійшли до канону і послання Варнави. Як апокрифічні писання Церква відкинула гностичні Євангелії.

Церква визначила новозавітній канон і тільки Божественним Промислом можна пояснити, чому відкинуті ті, чи інші Писання. Адже тоді не було науково-історичних критеріїв та методів для встановлення автентичності (оригінальності) різних записів слів Ісуса Христа, або вірогідності того чи іншого апостольського писання. Важливо й те, що вже тоді апостольське авторство само по собі не було критерієм істинності.

Для прикладу наведемо те, що у старовину апостольське авторство само по собі не було критерієм істинності - так до Новозавітного канону не ввійшли два Павлових послання; послання до євреїв, не належить перу ап. Павла; Марк записував Євангелію зі слів ап. Петра; апп. Лука і Павел не були вибрані Ісусом Христом. Отже, відбір Писань опирався на авторитет і інтуїцію всієї Церкви, натхненної Духом Святим, і під проводом того ж Святого Духа.

Тільки віра Церкви, як єдиного цілого, як спільнота віруючих, об’єднаних і керованих Духом Святим, може провести межу між істиною і заблудженням, розпізнати єресь, забезпечити спадковість, наступність християнської думки в часі і просторі, які і складають сутність Св. Передання.