Протягом року Православна Церква встановила дотримуватися в певні дні посту, тобто стримання тілесного й духовного. Наприклад, щоденні пости в середу і п’ятницю протягом цілого року встановлені в пам’ять про зраду Іуди й розп’яття Господа нашого Ісуса Христа. Також строгого посту дотримуємось у Надвечір’я Богоявлення (18 січня), у день усікновення глави Іоана Предтечі   (11 вересня) та в день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього (27 вересня). Петрів піст (Петрівка) встановлений на честь апостолів, Успенський (Спасівка) – на честь Успіння Божої Матері (з 14 по 28 серпня). Різдвяний (Пилипівка) з 28 листопада (день пам’яті св. апостола Филипа) по 6 січня – для підготовки вірних до Різдва Христового.

         Але найбільший і найголовніший за своїм духовним значенням – Великий піст, що розпочинається за 7 тижнів до Великодня і завершується в Лазареву (або Вербну) суботу. Після Вербної неділі (Вхід Господній в Єрусалим) розпочинається Страсний тиждень і християни також дотримуються строгого посту в пам’ять про страждання і смерть Ісуса Христа. Мета цього посту – духовне очищення людини для того, щоб гідно зустріти Світле Христове Воскресіння.

*   *   *

Коли і ким було встановлено піст

         Преподобний Авва Дорофей, один із святих отців, що жив приблизно в кінці VIст. писав: «У законі написано, що Бог звелів синам Ізраїлевим кожного року давати десятину з усього, що вони придбали, на храм – і за це вони мали благословення Боже в усіх своїх справах. Святі ж апостоли встановили, щоб ми відділяли ще більше – десятину від самих днів життя нашого і присвячували її Богові, щоб ми одержували благословення на весь рік і очищалися від гріхів наших, заподіяних протягом року. Коли апостоли розсудили так, то освятили нам із 365 днів оці сім тижнів святої Чотиридесятниці. Бог дав ці святі дні для того, щоб кожен, хто розкається у гріхах своїх, із чистою душею і духовною радістю зустрів святу Пасху».

*   *   *

Духовна природа посту

         Отже, усі найважливіші події в історії Церкви були означені попереднім постом. Постилися старозавітні пророки, постився Іоан Хреститель, живучи в пустелі, постився сам Господь наш Ісус Христос, сорок днів перебуваючи в пустелі перед тим, як розпочати свою місію спасіння людства. Чому? Тому що піст тілесний в поєднанні з духовним очищає і тіло, і душу, і розум, і почуття, і думки, спрямовуючи їх до небесного. Стримуючись від тілесних насолод, людина поступово викорінює в собі гріховні пристрасті, віддаляється від демонічних сил, а очищена душа здобуває велику духовну силу, здатність звершувати чуда, виганяти демонів (згадаймо, як Ісус Христос пояснив своїм учням, що не могли вигнати демона з біснуватого чоловіка: «Цей рід виганяється молитвою і постом»), – і так поступово наближається до Бога.

         Живучи в пості і в молитві, людина удосконалюється настільки, що стає подібною до Бога. Наблизити нас до Бога – оце і є головна мета духовного посту. Позбавляючись гріха через покаяння і причастя Святих Таїн, ми переходимо від одного духовного стану в інший, здобуваючи ангельську чистоту. Тому Церква завжди наголошує: «Постімось, братіє, тілесно, постімося й духовно» – піст тоді має смисл і приносить користь душі, коли він поєднується з духовними подвигами. А це насамперед молитва, частіше відвідування храму Божого, стриманість у словах і вчинках, неосудження ближнього, прощення людям гріхів, вияв любові до своїх друзів і близьких не на словах, а на ділі, подавання милостині вбогим…

Людина, яка так поводиться, своїми ділами засвідчує, що вона справжній християнин. Стримання ж у їжі без духовного посту – це не піст, а одна з дієт, яка, між іншим, плекає в людях гординю, що ось ми кращі за інших, ми постимось! А насправді такого посту дотримуються і язичники, і навіть тварини, коли хворіють, і вся природа.

Чи не найкраще сутність духовного посту роз’яснив нам святитель Тихон Задонський: «Нехай поститься розум твій від суєтних помислів. Нехай поститься пам’ять від злопам’ятства. Нехай поститься воля твоя від злого бажання. Нехай постяться очі твої від споглядання поганого. Нехай постяться вуха твої від гидких пісень і нашіптувань наклепницьких. Нехай поститься язик твій від наклепу, осуду, чародійства, брехні, лестощів, лихослів’я і всякого марного та гнилого слова. Нехай постяться руки твої від побиття ближнього і розкрадання чужого добра. Нехай постяться ноги твої від ходіння на лихий вчинок. Оце і є християнський піст, якого Бог наш від нас потребує».

Отже, піст лише тоді стає жертвою, приємною Богові, коли він прикрашений плодами любові й покаяння. «Покаяння» на старогрецькій мові означає «зміна розуму». Зрікаючись попередніх злих вчинків, кожен з нас прагне змінити і своє життя, і почуття, і природу мислення настільки, щоб уже ніколи не повертатись до того старого, неприємного стану, подібно до того, як, омивши своє тіло, ми вже не одягаємо брудну одежу, а обов’язково чисту. Вона огидна нам, ми соромимось свого бруду, нам приємно перебувати в чистоті. Так само і душа, очистившись у Таїнстві Сповіді і причастившись Святих Тайн Христових, соромиться свого гріховного смороду, і чим частіше і більше очищається, тим огиднішими для неї стають всякі лихі вчинки.

*   *   *

Піст у храмі

         Наскільки важливі для християн дні Великого посту, ми бачимо вже, переступивши порога храму. Нас вражає перш за все темне, жалобне убрання храму – чорні покрівці на іконах і на Престолі, тьмяне облачення священнослужителів і мирян, душу вражають пронизані глибоким смутком піснеспіви. Все це допомагає нам зосередити увагу на своїх вчинках, самозаглибитись у молитвах…

Зовсім змінюється і порядок богослужінь. У дні Великодного посту, – крім суботи й неділі, – не одправляється Літургія. Ця традиція сягає часів перших християн, які постились настільки строго, що в перший тиждень посту вживали лише варену пшеницю з медом, тобто коливо. І досі цей тиждень Великого посту найсуворіший, благочестиві християни в ці дні відмовляються не лише від риби, а навіть від олії. Але треба пам’ятати, що Церква не вимагає такого строгого посту від усіх своїх чад – кожен повинен нести свій постовий подвиг по силі, залежно від стану свого здоров’я. Наприклад, піст опускається для хворих, немічних, тяжко працюючих людей, для людей похилого віку, а також дітям до 7 років. Той, хто не може поститись тілесно, хай поститься духовно і так разом з усіма досягне досконалості. Але слід пам’ятати, що посилити або послабити піст можна лише з благословення духівника, тоді благодать Божа, яка дається нам через благословення священика, захищає нас від спокус диявольських і спрямовує розум до небесного.

         Дуже строгий також і четвертий тиждень Великого посту – Хрестопоклонний. Він так називається тому, що в неділю на утрені виноситься для поклоніння вірним Хрест Господній. Це поклоніння Хресту зміцнює духовні сили віруючих, нагадує всім про те, що спасіння душі не можливе без розп’яття своїх пристрастей і гріхів, без терпіння скорбот і страждань. «Візьми Хрест свій і йди за Мною» - закликає Спаситель. В кожної людини є свій хрест, який вона несе все своє життя – це наші скорботи, хвороби, нещастя, які посилає нам Господь. Терплячи їх, очищаємо душу стражданням, неначе вогнем, і також стаємо кращими, досконалішими. Адже в кожної людини є гріхи, які вона забуває, яких не усвідомлює. Цим духовним брудом ми віддаляємо себе від Бога, підпускаємо до своєї душі злих демонів, які нами керують і нас випробовують, і таким чином завдають нам страждань. Щоб позбавитися цього всього, прибігаємо до Господа, не нарікаючи на Нього, а благаючи допомоги, підтримки. Тоді він бере наші болі й страждання на себе, а нам посилає радість і благодать – тому ми й не падаємо під вагою власного Хреста.

         П’ятий тиждень посту присвячений преподобній Марії Єгипетській. На утрені в четвер (одправляється, як правило, в середу ввечері) відбувається найзворушливіша служба року, т. зв. «Стояння Марії Єгипетської». На цій службі прочитується Великий Покаянний Канон свт. Андрея Крітського, а також вражаюче житіє Марії Єгипетської, неперевершений в історії Церкви подвиг людського покаяння.

         Марія народилась в Єгипті і ще зовсім юною дівчиною втратила свою невинність та піддалася нестримному й ненаситному гріху перелюбства, гадаючи, що весь смисл життя полягає у задоволенні плотської пристрасті. Так прожила вона цілих 17 років! Якось потрапила вона до Єрусалима і разом з іншими християнами забажала побувати в храмі, на святі Воздвиження Чесного Хреста. Але, незважаючи на всі зусилля, якась невидима сила не дозволяла їй увійти до святині! Мимо проходили сотні людей, а Марія стояла і плакала… Вражена цим, вона зрозуміла, що сила Божа не пускає її до Хреста за гріховне життя! Тоді вона звернулася з молитвою і гірким каяттям до Божої Матері, обіцяючи змінити своє життя – і відразу ж безборонно ввійшла до храму. Ця подія настільки глибоко вразила Марію, що, поклонившись святому Хресту, вона, не вагаючись, відійшла в пустелю і прожила там 47 років у молитві, майже без їжі, терплячи холод і спеку, спрагу і голод, поборюючи в собі бажання вернутись до попереднього життя, повного насолод! Але за цей подвиг вона одержала велику нагороду! Своїм стражданням вона повністю очистилась від гріха і досягла такої святості, що під час молитви підіймалась на лікоть від землі, а коли бажала перейти Йордан, то, осінивши себе хресним знаменням, ішла через воду як по сухому. Незвичайна була і смерть Марії, і її похорон.

Щоб дізнатися більше про це дивне і дивовижне життя, варто прийти до храму в середу п’ятого тижня Великого посту. Навіть найбільший грішник не може залишитись байдужим, слухаючи цю незвичайну повість!

Останній тиждень Великого посту – Страсний. У богослужіннях середи, четверга, п’ятниці згадується хресна дорога Спасителя, яку він пройшов задля нашого з вами спасіння – і ми, стоячи в храмі, разом з Ним страждаємо, і розпинаємось і вмираємо для гріха, щоб з радістю зустріти Воскреслого Сина Божого. Особливо зворушливі богослужіння в Страсний четвер, де на утрені згадуються Страсті Христові і кожен християнин тримає в руках свічку, яку потім намагається незгаслою принести у свій дім, щоб і його очистити і оберегти від усякого злого. Страсна свічка має лікувальну та помічну силу – її запалюють в годину тяжкого горя, хвороби, стихійного лиха тощо, коли людина звертається за допомогою до Господа.

Найтрагічніший в році день – Страсна п’ятниця, бо саме в п’ятницю Христос був розп’ятий і помер на Хресті. В пам’ять про цю подію щороку в храмах близько третьої години дня (час смерті Спасителя) виноситься з вівтаря свята Плащаниця – зображення знятого з Хреста тіла Спасителя – і покладається серед церкви на Гробі Господньому (спеціальна рака) для поклоніння вірним. Як правило, плащаницю заквітчують жалобним вінком, і лежить вона в храмі до початку Великодної всенічної, після того знов покладається до гробу, подібно до того, як сам Христос у суботу був до гробу покладений. Прикладаючись до Плащаниці, ми усвідомлюємо, що доторкаємося до вічності, тому побожні християни намагаються в цей день утриматися від їжі. Постять також і у Великодну суботу.

 Дні Великого посту, проведені в храмі Божому завжди приносять велику радість, бо, як сказав Спаситель, «Ярмо Моє любе і тягар Мій легкий!».

Людмила Іваннікова