19 лютий 2020

Повчальне слово про молитовне правило

17.09.2019.

“А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері і помолися Отцеві своєму, що втаїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно” (Мф., 6, 6).
Господь, що заповів усамітнену молитву, дуже часто Сам, під час Свого земного мандрування, як оповідає Євангелія, перебував у ній. Він не мав де голову прихилити, тому часто замінювали Йому німотну спокійну келію мовчазні вершини гір та тінисті виноградники.
Темрява ночі закриває предмети від цікавих поглядів, а німа тиша не розважає слуху. У безмовності і вночі можна молитись уважніше. Господь вибирав для молитви Cвоєї здебільшого усамітнення й ніч, вибирав їх для того, щоб ми не тільки корилися Його заповіді про молитву, але й наслідували Його приклад.
Для Самого Господа чи потрібна була молитва? Перебуваючи, як людина, з нами на землі, Він, як Бог, нерозлучний був з Отцем і Духом, мав з Ними єдину Божественну волю і Божественну владу.
“Увійди до своєї комірчини, зачини свої двері і помолися Отцеві своєму, що в таїні”. Нехай про молитву твою не знає ніхто: ні друг твій, ні родич, ні саме марнославство, що живе в серці твоєму і підбурює розповісти кому-небудь про молитовний твій подвиг, похвалитися ним.
Зачини двері келії твоєї від людей, що приходять для марнослів’я, для викрадення в тебе молитви; зачини двері розуму від сторонніх думок, котрі повстануть, щоб відвернути тебе від молитви; зачини двері серця від почувань гріховних, котрі будуть зазіхати збентежити і оскверняти тебе, — і помолись.
Не важся приносити Богу багатослівних і красномовних молитов, тобою складених, якими б вони не здавалися тобі сильними і зворушливими: вони — творіння падшого розуму і, будучи жертвою оскверненою, не можуть бути прийняті на духовний жертовник Божий. А ти, милуючись вишуканими виразами складених тобою молитов і приймаючи витончену дію марнославства і насолоду пристрасну за розраду душі, навіть за благодать, відступиш далеко від молитви, відступиш далеко від молитви в той самий час, коли тобі буде здаватися, що ти молишся багато і вже досяг деякого ступеня богоугодництва.
Душа, що розпочинає шлях до Бога, занурена в глибокому невідані всього Божественного і духовного, хоч би й вона була багата мудрістю цього світу. Через своє невідання вона не знає, як і скільки їй слід молитися.
Для допомоги душі, яка схожа на немовля, Свята Церква встановила правила.
Молитовне правило — це зібрання кількох молитов, складених Богонатхненними Святими Отцями, пристосоване до певних обставин і часу.
Мета правила — заповнити недостачу молитовних думок і почуттів, яку відчуває душа, причому думок і почуттів правильних, святих, істинно богоугодних. Такими думками і почуттями наповнені благодатні молитви Святих Отців.
Для молитовного вправляння вранці існує особливе зібрання молитов, що називається вранішніми молитвами або вранішнім правилом; для нічного моління перед сном — інше зібрання молитов, що називається молитвами на сон грядущим або вечірнім правилом. Особливе зібрання молитов прочитується тими, хто готується до причастя Святих Христових Тайн і називається правилом до Святого Причастя. Ті, що присвятили більшу частину свого часу благочестивим заняттям (монахи) близько третьої години після полудня прочитують особливе зібрання молитов, що називається щоденним або чернечим правилом. Деякі прочитують щоденно по декілька кафізм, по кілька глав із Нового Завіту, відбивають певну кількість поклонів — все це називається правилом. Правило! Яка точна назва, запозичена із самого впливу, який справляють на людину молитви, що називається правилом! Молитовне правило направляє правильно і свято душу, навчає її поклонятися Богові в Дусі і Істині (Ін., 4:23), тоді як душа, полишена сама на себе, не могла б іти правильно шляхом молитви.
Через свою пошкодженість і затьмареність гріхом, вона б постійно збивалася в різні боки, нерідко в прірви — то в розсіяність, то в замріяність, то в різноманітні химерні й оманливі привиди високих молитовних станів, створених її марнославством і сластолюбством.
Молитовні правила тримають того, хто молиться, в спасительному настрої смирення і покаяння, навчаючи його безупинного самоосудження, живлячи його розчуленням, підкріплюючи надією на Всеблагого і Всемилосердного Бога, звеселяючи миром Христовим, любов’ю до Бога і ближніх.
Які піднесені і глибокі молитви до Святого Причастя! Яку чудову підготовку дають вони тому, хто приступає до Святих Христових Тайн! Вони вбирають і прикрашають оселю душі дивовижними помислами і відчуттями, такими благоугодними Господу. Велично зображено і пояснено в цих молитвах найбільше із Таїнств християнських, а на противагу цій висоті яскраво і правильно перераховані недоліки людини, висвітлені її немічність і недостоїнство. Над ними сяє, як сонце з неба, незбагненне милосердя Боже, через яке Він благоволить тісно з’єднуватися з людиною, не зважаючи на її мізерність.
Вранішні молитви так і дихають бадьорістю, свіжістю ранку: той, хто побачив світло чуттєвого сонця і світло земного дня, навчається прагнути бачення вищого, духовного Світла і Дня безконечного, спричинених Сонцем Правди — Христом.
Коротке заспокоєння сном у час ночі — образ тривалого сну в мороці могили, і нагадують нам молитви на сон грядущим про наше переселення в вічність, оглядають всю нашу діяльність протягом дня, навчають приносити Богу сповідь вчинених гріхів і розкаяння в них.
Молитовне читання Акафісту Найсолодшому Ісусу, крім власного свого достоїнства, служить чудовим приготуванням до вправляння молитвою Ісусовою, котра читається так: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”. Ця молитва становить майже єдине заняття досконалих подвижників, що досягли (християнської) простоти і чистоти, для яких всяке многомислення і багатослів’я служать обтяжливою розвагою. Акафіст показує, якими думками може бути супроводжувана молитва Ісусова, що здається для початківців надто сухою.
Він (акафіст) зображає тільки прохання грішника про помилування Ісусом Христом, але це прохання має різноманітні форми, згідно з дитинністю розуму початківців. Так немовлятам дають їжу, попередньо розм’якшену.
В акафісті Божій Матері оспівано втілення Бога Слова і величність Божої Матері, Котру за народження Нею Бога, що став Чоловіком, “ублажають всі роди” (Лк., 1, 48). Немов на великій картині численними дивовижними рисами, барвами, відтінками зображено в акафісті велике Таїнство втілення Бога Слова. Вдалим освітленням оживляється всяка картина — і незвичайним світлом благодаті осяяний акафіст Божій Матері. Світло це діє особливо і ним просвітлюється розум, від нього серце переповнюється радістю і сповіщенням. Неосягненне сприймається як цілком зрозуміле через дивний вплив, що справляють слова акафіста на розум і серце.
Багато благоговійних християн, особливо монахи, звершують дуже довге вечірнє правило, користуючись тишею й темрявою ночі. До молитов на сон грядущим вони приєднують читання кафізм, читання Євангелії, Апостола, читання акафістів і поклони з молитвою Ісусовою… раби Христові плачуть у тиші своїх келій, проливаючи щирі молитви перед Господом…
В веселості і бадьорості духа, в усвідомленні і відчутті незвичайної здатності до богомислення і до всіх добрих діл зустрічають раби Божі той день, ніч перед яким вони провели в молитовному подвигу.
Господь падав на коліна під час молитви Своєї — і ти не повинен гребувати схилянням колін, якщо маєш достатньо сил для здійснення цього. Поклонінням до лиця землі, за поясненнями Отців, зображається наше падіння, а вставанням з землі — наше викуплення (Слово св. Феоліпта. — Добротолюбіє, ч. 2). Перед початком вечірнього правила особливо корисно зробити посильну кількість поклонів, щоб приготуватись до старанного й уважного читання правила.
При звершенні правила і поклонів ніяк не можна поспішати; слід звершувати і правила, і поклони з можливою непоспішністю і уважністю. Краще менше прочитати молитов і менше зробити поклонів, але з увагою, ніж багато і неуважно.
Вибери собі правило посильне для тебе. Сказане Господом про суботу, що вона для людини, а не людина для неї (Мр., 2, 27), можна і треба віднести до всіх благочестивих подвигів, а також і до молитовного правила. Молитовне правило — для людини, а не людина — для правила; воно повинно сприяти досягненню людиною духовної досконалості, а не служити тягарем незручним (обтяжливим обов’язком), що руйнує тілесні сили і бентежить душу. Тим більше, воно не повинно служити приводом до гордовитої й пагубної зарозумілості, до пагубного осудження і приниження ближніх.
Розважливо вибране молитовне правило, відповідне до сили і способу життя, є великою підмогою для того, хто дбає про своє спасіння. Звершення його в певні часи перетворюється в навик (через постійність), в необхідну природну потребу. Той, хто здобув цей блаженний навик, як тільки наближається до звичайного місця звершення правила, так душа його вже переповнюється молитовним настроєм: він не встиг ще промовити жодного слова з молитов, що читаються ним, а вже серце наповнюється розчуленням і весь розум заглиблюється у внутрішню кліть (серце).
“Я віддаю перевагу, — сказав великий отець Матой, — короткому правилу, але постійно виконуваному, перед довгим, але через швидкий час залишеним“. (Преподобний Матой. Алфавитный патерик скитский, буква М). А таку долю завжди мають молитовні правила, що не відповідають силам: в першому пориві запалу подвижник виконує їх деякий час, звичайно, звертаючи більше уваги на кількість, ніж на якість, далі знемога, спричинена подвигом, що понад силу, поступово змушує його скорочувати й скорочувати правило.
Часто подвижники, що безрозсудно встановили для себе обтяжливе правило, переходять від великотрудного правила прямо до відкинення всякого правила. Після залишення правила, і навіть лише при скороченні його, неодмінно нападає на подвижника сум’яття. Через сум’яття він починає відчувати душевний розлад. Від розладу народжується нудьга. Посилившись, вона викликає розслаблення і несамовитість (знетяму), а під впливом їх, безрозсудний подвижник — бездіяльне, розсіяне життя, з байдужістю впадає в самі найбільші гріхи.
Вибравши для себе молитовне правило, що відповідає силам і душевним потребам, намагайся старанно і постійно виконувати його: це необхідно для підтримання моральних сил душі твоєї, як необхідно для підтримання тілесних сил щоденне, в певні часи достатнє вживання здорової їжі.
“Не за відкинення псалмів осудить нас Бог в день Суду Свого, — говорить святий Ісаак Сірін, — не за відкинення молитви, а за те, що після цього відкинення увійшли в нас біси. Біси, коли знайдуть місце, увійдуть і зачинять двері очей наших, тоді виконують нами, своїм знаряддям, насильно й нечисто, з найлютішою помстою все заборонене Богом. І через відкинення малого (правила), за яке (ми) сподобляємося заступництва Христового, ми робимося підвладними бісам, як написано одним премудрим отцем: “Той, хто не підкоряє волю свою Богові, підкориться супернику своєму. Ці правила, що здаються тобі малими, стануть для тебе стінами проти тих, що намагаються полонити нас. Звершення усіх правил в глибині келії премудро — встановлено засновниками Церковного Уставу, за одкровенням згори, для оберігання життя нашого” (Ісаак Сірін. Слово 71).
Великі отці, що перебували від щедрого впливу благодаті Божої, в безперервній молитві, не полишали і правил своїх, котрі звикли вони звершувати в певні часи “нощеденствія” (нічних і денних молитов). Численні докази цього бачимо в їх житіях: преподобний Антоній Великий, звершуючи правило дев’ятого часу — церковний дев’ятий час співпадає з третьою годиною по полудні, — сподобився божественного одкровення; коли преподобний Сергій Радонезький займався молитовним читанням акафісту Божій Матері, явилась йому Пресвятая Діва у супроводі апостолів Петра й Іоана.
Улюблені! Підкорімо свою свободу правилу: воно, позбавивши нас свободи пагубної, зв’яже нас лише для того, щоб дати нам свободу духовну, свободу во Христі. Ланцюги спочатку здадуться тяжкими, потім стануть дорогоцінними для зв’язаного ними. Всі святі Божі прийняли на себе і несли благе іго молитовного правила; наслідуючи їх, і ми підемо в цьому випадку за Господом нашим Ісусом Христом, Котрий, став Чоловіком, і вказавши нам Собою спосіб поведінки, діяв так, як діяв Отець Його (Ін., 5, 19), казав те, що заповідав Йому Отець (Ін., 12, 49), мав за мету виконати в усьому волю Отця (Ін., 5, 30). Воля Отця, і Сина, і Святого Духа — одна. По відношенню до людей вона полягає в спасінні людей. Всесвята Тройце, Боже наш! Слава Тобі! Амінь.
(Епископ Игнатий Брянчанинов. Сочинения. Аскетические опыты. — СПб., 1865. — Т.2. — С. 181–191. Публікується скорочено).