Св. Церква вчить, що Божественне Одкровення не обмежене Св. Писанням, а Св. Передання не обмежене ніякими хронологічними рамками. Святий Дух діє у всі часи і віки, через людей усіх віків і часів, у тому числі і в наші дні.

Божественне Одкровення сповіщається Церкві і людям через духоносних , Богу вгоддних людей.

Св. Церква пізнає “отців” не за стародавністю, а керуючись внутрішньою інтуїцією, на основі якої і формується Св. Передання. Наприклад - Св. Отець XIV ст. Св. Григорій Палама канонізований через декілька років після смерті. Основною і вирішальною умовою в означенні істинності вчення отця Церкви є апостольська віра і Церква завжди підкреслювала, що вона апостольська, а не свято-отецька.

У Православній Церкві Св. Отцем шанується тільки той, хто в правильних поняттях тлумачить апостольську віру для своїх сучасників. Чітке “юридичне” формулювання в такому випадку неможливе і вся Церква, все Передання є критерієм для визначення Св. Отця. “Святість отця” Св. Церква Приймає, але це не означає, що Св. Отці були абсолютно безгрішні. У старовину поняття святості вживалось досить широко, принаймні ширше ніж сьогодні. Церква ніколи не вважала безгрішність основною умовою для визнання когось святим.

Формального єдиного процесу канонізації не існувало. Наприклад, майже всі візантійські Патріархи середньовіччя, яких не осудили за єресь - канонізовані, але вони не були абсолютно безгрішні.

Церква інтуїтивно знає , хто відповідає внутрішнім вимогам, які віддзеркалюють логіку розвитку Св. Передання, а з іншого боку - формують Передання. Необхідно перебувати зі Св. Отцями у духовному спадкоємстві, духовному наступництві, але сліпо не наслідувати.