Молитовне почуття людини має зовнішні вияви в тому, що вона накладає на себе хрест (слов’янською мовою — хресне знамення, тобто зображення, знак хреста), стає на коліна та б’є поклони — малі (поясні) і великі (земні, торкаючись землі коліньми, руками і головою). Хресне знамення чинять правою рукою. Для цього складаємо перші три пальці разом, а два інших пригинаємо до долоні. Трьома складеними пальцями торкаємося до чола, до грудей, до правого, а далі до лівого плеча, зображаючи хрест на собі і, опустивши руку, кланяємось. З’єднання трьох пальців означає нашу віру у Святу Тройцю: Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого; а два пригнуті пальці означають нашу віру в Сина Божого Ісуса Христа, що Він має дві природи — є Бог і Людина, і заради нашого спасіння зійшов з неба на землю. Хресне знамення накладаємо на чоло, щоб освятити розум і думки наші, на груди — щоб освятити серце і почуття, на плечі — щоб освятити тілесні сили і прикликати благословення на діла рук наших. Хресне знамення символізує призивання імені Божого і славословіє Бога, тому воно звершується, звичайно, разом зі словами “Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”, або при будь-якому іншому початку молитви і при словах “Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові” або при будь-якому іншому славословії, а також в кінці молитви. Як не подоба призивати ім’я Боже даремно, тобто без потреби і неблагоговійно, так і хресне знамення не слід творити часто й поспішно, а тим паче недбало. Коли священик благословляє, промовляючи “Мир усім”, треба поклонитись, не здійснюючи хресного знамення. Коли ж благословляє хрестом, накладаємо й ми на себе хресне знамення. Поклонами ми виражаємо благоговіння наше перед Богом і почуття покаяння. Земні поклони, досить часті в дні покаяння і посту, особливо Великого Посту, перед Пасхою, не прийнято звершувати в дні загальної духовної радості — в неділю, у великі свята, від Великодня до дня Святої Тройці і від Різдва до Богоявлення. Причастившись Святих Христових Тайн, також не чинимо земних поклонів у цей день. Колінопреклоніння, тобто стояння на колінах буває в храмі під час читання особливих колінопреклонних молитов. Молитися слід благоговійно і не поспішаючи, з уважністю і без метушні, бо молитва — це бесіда з Богом. Якщо мало часу, ліпше проказати одну-дві молитви, відклавши решту на більш зручний час. Якщо при читанні книги важливо не стільки прочитати її, скільки поміркувати над нею, і якщо в звичайній бесіді важливо не тільки сказати, але й вислухати іншого, то тим паче, читаючи молитву, слід подумати над словами її і, підносячи молитву Богу, треба вислухати і відповідь Його. Справжня молитва створює особливий настрій життя християнина, і визначає його вчинки, його поведінку, і в цьому — результат молитви, бо ж недаремно сказав Господь: “Не кожен, хто каже до Мене “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Мф., 7, 21).