02 грудень 2022

РІЗДВО ХРИСТОВЕ 2022

07.01.2022.

Нова радість стала,

Яка не бувала

Над вертепом звізда ясна

Увесь світ засіяла…

 

Різдво Христове 

Згідно з Євангелієм від Луки (Лк. 2:1-7), Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету та Марії. Йосип із Марією прибули до Вифлеєму для участі в переписі населення (Лк. 2:1-2), який проводили за наказом імператора Августа, коли Сирією правив Квіріній. Родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди, оскільки не було місця в заїзді.
 
Під час народження Ісуса Христа зійшла Вифлеємська зірка, яка вказала на цю подію мудрецям зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христові пастухи, яким про цю подію сповістив янгол. Волхви прийшли в Єрусалим і розпиталися у царя Ірода про царя юдейського, чим стривожили його. Придворні книжники та первосвященники відповіли мудрецям, що, згідно з пророцтвом, цар мав народитися у Вифлеємі юдейськім. Тоді Ірод покликав мудреців і відправив їх до Вифлеєму вивідати все і йому доповісти. Вони знайшли Ісуса вже у домі (Мт. 2:11) і піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну. Попереджені уві сні, мудреці повернулись іншою дорогою додому (Мт. 2:12).

Довідавшись про народження Христа, цар Юдеї Ірод велів повбивати всіх дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Попереджений ангелом (Мт. 2:13), Йосип забрав сім'ю та утік до Єгипту, де перебув до смерті Ірода.
Історично достовірна дата народження Христа наразі невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли саме народився Христос, що дає підставу окремим християнським течіям відмовлятися від святкування Різдва.
 
Розрахунки, покладені в основу нашої ери, були зроблені 525 року римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року (Chronographus anni CCCLIIII). У цих збірках народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря Віпсаніана і Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 року має такий вигляд: Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV («При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п'ятницю 15-й місяця»).
 
Пізніші дослідники знайшли, що ця дата є помилковою — Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого († 4 до н. е. — тобто 748 Ab Urbe condita), та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затемнення Місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело — Євангеліє від Матвія (Мт. 2:16).
 
Також у Євангелії від Луки (Лк. 2:1,2) про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис у Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа — Квіріній. Про другий перепис, що відбувся між 6—8 роками, також згадує Йосип Флавій у творі «Єврейські старожитності» (лат. Antiquitates Judaicae) XVIII, 1.
Слід звернути увагу, що Православна церква традиційно звертає увагу на умовність дати Різдва, але разом із тим ця дата є важливою у розробці плану богослужінь протягом року і розрахунку пасхалії. Також слід звернути увагу, що юліанський календар був розроблений ще до народження Ісуса в 46 р. до Р. Х. імператором Юлієм Цезарем за участю олександрійського астронома Созігена.
 
На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Ориген Александрійський навіть висміював практику римлян відзначати дні народження, вказуючи на те, що Різдво Христове не може бути позначене простими святкуваннями. Климент Александрійський (150 —215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим він цю дату обґрунтовував. Пізніше день народження Христа пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу.
 
Водночас на сході Різдво довгий час святкували разом зі святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З'явлення» чи «Богоявлення», у перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, а і його появу на Землі, тобто його народження.
 
У перші століття деякі Церкви, передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, а й поклоніння трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ці події — це свідчення Богоявлення, появи Бога на Землі. І саме святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
Вперше в збережених історичних джерелах «25 грудня» як дата народження Христа вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який своєю чергою спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті Констянтина Великого. У восьмому розділі твору серед списку римських консулів записано: «Христос народився під час консульства С. Augustus та L. Aemilianus Paulus 25 грудня, у п'ятницю, 15 дня нового місяця». З цього джерела також зрозуміло, що ця дата була святковою для літургійного служіння у Римі, проте відколи вона встановлена перед 336 роком — невідомо. Не збереглися також джерела, що вказували б на те, що протягом трьох перших сторіч християни мали окремо встановлене свято Христового Різдва. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.
Святкування Різдва 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим Юліанським календарем) характерне для XX та XXI століть. У XIX ст. цей день припадав на 6 січня, а у XXII ст. припадатиме на 8 січня (якщо до цього часу не буде внесено змін у календар).
 
З початком українсько-російської війни та після того, коли 2017 року 25 грудня за григоріанським календарем стало державним вихідним в Україні, питання щодо перенесення святкування на 25 грудня неодноразово піднімається щороку, аби всі християнські віряни України святкували Різдво в один день разом із більшістю християн світу. Очільник ПЦУ митрополит Епіфаній у грудні 2020 року заявив, що така зміна дати в Україні можлива після того, коли до такого рішення буде готова як церква, так і віряни після проведення просвітницької роботи. Було зазначено, що перенесення Різдва Господнього потягне за собою зміну дат усіх нерухомих свят на 13 днів назад. Предстоятель УГКЦ Верховний архієпископ Святослав у грудні 2020 року заявив, що греко-католицька церква вирішуватиме це питання «разом із нашими православними братами». Він також зауважував, що це питання не належить до догматичних, воно має долати церковні розколи, а не спричиняти нові; на його думку, перехід до святкування Різдва за новим стилем, тобто 25 грудня, повинен відбуватися з ініціативи мирян.
 

 

Різдвяне послання

Предстоятеля помісної Української Православної Церкви

03 Січня 2022

 

Різдвяне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

 

Дорогі брати і сестри!

Христос народився!

Славімо Його!

Щороку в ці дні ми знову по-особливому переживаємо подію, яка сталася понад двадцять століть тому. Ми згадуємо про Різдво Христове як про історичний факт з минулого, але також і відновлюємо для себе його сьогоденну реальність. Знову і знову ми повторюємо слова ангелів, вперше почуті пастухами на полі біля Віфлеєму: «Нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11).

«Христос народжується – славте, Христос із небес – зустрічайте» (ірмос 1-ї пісні канону свята), – співає Церква, святкуючи, так, ніби відбувається це саме зараз, а не сталося багато століть тому. Здавалося б, дивне протиріччя: Христос народився у давнину, в далекій країні, але водночас звістка про Його Різдво щороку прославляється нами як «нова радість», що настає тут і зараз.

Звернімо увагу на те, що і зміст богослужінь, і побожні звичаї нашого народу, присвячені вшануванню Різдва Христового, спонукають нас думкою і почуттями переноситися у момент народження Сина Божого. Ми справді відчуваємо себе ніби присутніми у Віфлеємському вертепі, споглядаючи на Немовля, яке лежить сповитим у яслах, на Пречисту Діву Марію та Її обручника – праведного Йосифа. Ми ніби разом з пастухами чуємо ангельські хори, які прославляють народження Спасителя світу та благовіствують відновлення миру між Богом і людством. Ми долучаємося до подорожі східних волхвів-мудреців, які прямують за чудесною зіркою, щоби разом з ними віддати шану народженому Месії та принести Йому і свої власні дари за нашою можливістю.

Хіба ми не згадували про все це минулого року і раніше? Хіба ми не чули з біблійних книг Старого й Нового Завіту пророцтва про народження Сина Діви, про прихід Спасителя, Який візьме на Себе гріхи світу, а також про дослівне виконання цих давніх провіщень? Усе це не раз ми чули, про все це ми як християни знаємо, але водночас щороку для нас Різдво Христове стає «новою радістю» для того, щоби ми відчули його сучасність, щоби подолали час і простір, які відділяють нас від євангельських подій, та усвідомили, що сенс і значення Різдва Христового не губляться у сивій давнині, а залишаються вічно сьогоденними. Адже святкуємо ми не просто народження ще однієї людини, нехай навіть видатної та всесвітньовідомої, а святкуємо ми Різдво Сина Божого, Який стає також і Сином Людським.

Вшановуємо ми Бога Предвічного, Який заради нашого спасіння стає в усьому подібним до нас, приймаючи на Себе «наші немочі і […] наші хвороби» (Іс. 53: 4), щоби вилікувати їх, як сповістив про це пророк Ісая. Поклоняємося ми Тому, Хто не лише був, але і є, бо Він – не підвладний часу та простору, вічносущий і всюдиприсутній. Думкою і почуттями ми долаємо простір і час, звертаючись до минулого, але через нашу віру також і Різдво Христове долає відстань до нас, стаючи реальністю сьогодення. Бо воно не просто привід відволіктися від щоденних турбот, посвяткувати з рідними й близькими, не просто нагода для подарунків і вітань. Усе це ми можемо побачити в кожному людському святі. Відзначення і вшанування Різдва Христового є значно більшим, бо насправді воно оновлює в нас усвідомлення реальності всього того, що Бог звершив для нашого спасіння.

Дитя у яслах – Христос, Який прийшов із небес – закликає нас оновитися, змінитися. Почувши звістку про Різдво Христове, ми не повинні вже залишатися такими, які ніби й далі нічого не знають про це. Такими, хто посвяткував і забув, такими, для кого сенс відзначення обмежується святковим столом, подарунками та розвагами.

Своїм приходом у світ Бог змінив нашу реальність. Це вже сталося, і ніяк не залежить від нас. Однак від кожного особисто залежить, яку відповідь ми даємо на звістку про Христове народження. Чи ми поспішаємо до вертепу разом із пастухами та волхвами, щоби прославити Народженого, чи поспішаємо разом з Іродом відкинути Його, забути про Нього, бо Він руйнує гріх, до якого ми призвичаїлися? Чи ми приносимо дари любові й добрих справ, через які визнаємо у Сині Діви Бога Предвічного, у Немовляті – Спасителя світу й обіцяного Месію, чи лише маємо у святі Різдва Христового черговий привід для обміну подарунками?

Відповідь на заклик залежить тільки від нас самих. Ба більше, неможливо дати цю відповідь лише один раз, бо вона потребує щоденного поновлення у нашому виборі, коли визначаємося, чи чинити нам за законом Божим, чи підкоритися владі гріха. Саме тому, кожного року через святкування Різдва Христового ми оновлюємо наше усвідомлення божественної присутності, наше пізнання істини, наше розуміння власного обов’язку перед народженим Сином Божим.

Дорогі брати і сестри!

Бажаю, щоби усвідомлення вічного значення Різдва Христового спонукало нас до побожних роздумів та дій не лише у свята, але і впродовж усього нашого життя, і приносило добрі плоди.

Як Предстоятель помісної Української Православної Церкви щиро вітаю всіх вас із Різдвом Христовим, а також із Новим Роком. Хоча минає вже восьмий рік, як Україна вимушена жити, обороняючись від агресії; хоча вже два роки нашу країну і все людство турбують випробування, пов’язані з пандемією, однак ніщо не здатне відібрати від нас великої, надзвичайної радості, яку звістка про народження Сина Божого приносить у світ.

Святкуючи, ми не можемо забути про тих, завдяки кому ми маємо мирне небо над головою і можливість зібратися за різдвяним столом, – про воїнів, які захищають Україну від ворога видимого, від нашестя чужинців, та про лікарів і медичних працівників, які борються за наше тілесне здоров’я. Згадаймо їх у наших молитвах і попросімо для них Божого захисту й опіки.

Згадаймо також і наших братів та сестер, які вимушені на окупованих українських землях відзначати свята в неволі. Згадаймо про полонених і несправедливо ув’язнених та попросімо в Господа для них захисту і швидшого звільнення. Ми віримо, що з Божою допомогою й об’єднаними зусиллями ми досягнемо визволення Донбасу і Криму, досягнемо перемоги в боротьбі за правду і справедливого миру.

Вітаю з Різдвом Христовим та Новоліттям Президента, уряд, парламент України, очільників місцевих громад і всіх, хто покликаний працювати на благо українського народу та здійснює служіння йому. Нехай Господь надихає вас мудрістю та допомагає у добрих справах!

У ці святкові дні піднесімо подяку Господу за всі Його благодіяння, виявлені до нас, до Церкви й до України. Нехай Бог допомагає нам надалі утверджувати єдину помісну автокефальну Українську Православну Церкву, долаючи поділи та непорозуміння між одновірцями, а також дає силу й мудрість українському народу зберігати єдність і суспільний мир, протистояти агресору й досягти перемоги.

Якими б не були зовнішні обставини і де б вам не доводилося відзначати цьогоріч свято – нехай радість Різдва Христового наповнить ваші серця, відганяючи турботи та скорботу, а світло Віфлеємської зірки нехай спрямовує до Сина Божого, нагадуючи, що Месія, Спаситель прийшов у світ, приніс нам світло правди та надії, і це «світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін 1: 5).

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

 

+ Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України, предстоятель православної Церкви України

Різдво Христове,

2021/2022 року Божого,

м. Київ