Переклад із староукраїнської Людмили Іваннікової.

Святитель Петро Могила.

Повчання про Богоявленську святу воду

(З передмови до чину великого освячення води на Богоявлення. «Требник», 1646 р.)

Серед інших знамень істинності Православної Церкви* (а їх є багато і різних), не меншим знаменням є вода, в Навечір’я святого Богоявлення освячена.

Вода бо природна, поки з джерела витікає або в ріці тече, жива і нетлінна залишається. Набрана ж в окрему посудину, недовго жива і свіжа бути може, але швидко на тління і сморід перетворюється, бо так її природа створена. Освячена ж у Навечір’я святого Богоявлення, хоч і з джерела або з річки набрана, в посудині в домі довго зберігається, і ніяк і ніколи не псується, і не смердить, але жива, чиста і нетлінна, немовби нині з джерела зачерпнута, довгий час залишається. Це через те буває, що чого Дух Святий торкнеться, того природу змінює, перетворює і припиняє, і тому надприродне це чудо стає явним.

Про це небесна та словесна Ластівка, златословний вселенський учитель Іоан, Костянтиноградський Патріарх, у слові своєму про те, що необхідно сходитися християнам у Святу Божу Церкву і про Хрещення, яке починається словами: «Всі ви благодушні сьогодні, а я один сумую…» свідчить, кажучи: «Але ж чому не день, в який народився, а день, в який охрестився, Богоявленням вважається? Бо це день, в який похрестився і освятив природу води. Через те і опівночі в день свята цього всі, зачерпнувши, в домівки воду заносять, і бережуть цілий рік, оскільки нині освячуються води. І чудо явне, що не псується води цієї природа довгий час. Тому і рік, і два, і три, і більше вода, набрана в цей день, жива і свіжа залишається, і через такий довгий час однакова з тією, що нині набрана з джерела. І ця священна вода є явним знаменням істинності Церкви і присутності в ній благодаті Пресвятого Духа. Бо якщо в Старому Завіті, що був тінню Нової Благодаті, Овеча Купіль, в яку Ангел Господній раз в рік сходив і воду порушував, і той, хто перший входив у неї недужий, здоров’я здобував, благодать Бога, що творить чудеса, з людьми ізраїлевими була,  то тим паче в Новій Благодаті ця вода, яку вже не Ангел порушує, а Дух Святий освячує, і надприродно Своєю Божественною силою причетною до тління і смороду бути перешкоджає – істинне і видиме знамення, і явне чудо. Через нього запевняє нас Бог, що він у Церкві Своїй Святій з нами перебуває і благодать Духа Свого Пресвятого, до прохання схиляючись ієрейського, нам подає. Бо не в одному місці, як тоді в Єрусалимі, і не один раз в рік, а по всій Вселенній, в усіх церквах православних це преславне загальне чудо явним буває.

[…] Це очевидне, вселенське чудо здійснювалось над водою не лише тепер, а ще в апостольські часи, оскільки Іоан Златоуст пише про нього, як про таке, що з давніх давен відоме, коли говорить, що всі християни на свято це опівночі воду набирають і, в домівки заносячи, зберігають, і проповідує, що вона і рік, і два, і три не псується. І ця вода не тільки тим чудесна, що не псується, але й тим, що різноманітні зцілення подає тим, хто з вірою кропить нею і п’є її: бісів, згубні моровиці й недуги від людей і худоби і від місць проганяє, і всякі благодіяння Бог вірним через неї дарує, і від численних гріхів забутих і невисповіданих, а також і всіх простимих, тобто щоденних, через неї очищає, і здатними до виконання заповідей Своїх і різних доброчинств усіх нас робить.

Але понад усе ця священна вода – о чудо! – як і в Кані Галілейській, у вино перетворюється. І це тут в Київській землі і в наші часи буває!

Архієрействующому Іову Борецькому один з благородних мужів року 1626 приніс воду, яку він сам у Навечір’я Богоявлення в церкві святого Архістратига Михаїла Золотоверхій тим архієреєм освячену набрав і довгий час у домі його бережена, на вино вона перетворилася. І віддаючи архієрею вино, що з води утворилося, з клятвою розповів, що ось вода, яку ти освятив, на вино перетворилася. Вигляд цього вина був водяний, але смак і пахощі – винні.

[…] Так само року 1629, місяця червня, в 15 день архімандрит Печерський Петро Могила в селі своєму монастирському, що зветься Рубежівка, у слуги свого Третяка, що тоді там жив, хату нову благословляв, малим серпневим освяченням воду освятивши. Жінка ж Третякова, взявши рештки святої води, зберігала в скляній посудині. Коли через рік побачили воду цю, то виявилось, що вона на вино перетворилась. Трапилось там тоді бути отцю архімандриту. І з великим здивуванням Третяк із дружиною принесли до нього вино це, що з води зробилося, і показавши розповіли, що та вода, яку він минулого літа сам освятив, на вино перетворилась. Архімандрит здивувався і довго не хотів вірити, поки не поклялися перед ним, що цілий рік у домі своєму вина не мали і в посудині цій ніколи вина не тримали. Архімандрит же після великої їхньої клятьби зі сльозами повірив цьому, і взявши від них вино, що з води зробилося, скуштував сам, і вся братія, що там з ним була, і миряни, – прославили Бога, що творить чудеса! Був же вигляд того вина як у води, а смак як у доброго вина, і запах так само винний. Це вино звелів архімандрит у святій Печерській обителі зберігати, і багато років було воно незмінним, і ні само, ні запах його на оцет не перетворились.

[…] Такі явні чуда Бог у Церкві Своїй в останні часи творить, щоб звістити нам про те, що дійсну силу Пресвятого Духа Церква Свята Православна в собі має, а отже й священики істинні, й віра істинна, у ній перебувають. І ми, Церкви Святої Східної сини, бачачи такі предивні божественні чуда, що в нашій Церкві трапляються, ніколи від неї не відпадемо, во славу Бога, в Тройці Славимого, і задля нашого спасіння. Амінь.