Цього дня Українська Православна Церква відзначає кілька свят: Винесення Чесного Древа Хреста Господнього, пам’ять мучеників Маккавеїв, хрещення Русі—України.

Свято Винесення Чесного Хреста прийшло з Візантії, де було встановлено не пізніше ІХ ст. Через хвороби, що часто траплялися в серпні, здавна утвердився в Константинополі звичай виносити з імператорського палацу у храм Святої Софії частину Хреста Господнього, що зберігалася у царській скарбниці. Упродовж двох тижнів цю святиню носили Константинополем для освячення міста та очищення його від злих духів, відвернення хвороб. З того дня і аж до Успіння Пресвятої Богородиці творили літії (спеціальні молитви від голоду, мору, вогню, меча, нападу чужинців і за врожай плодів земних) по всьому місту і пропонували святий хрест народові для поклоніння. Цим Хрестом освячували також і воду, щоб вона була чистою і щоб ішли дощі в посушливу пору року.

У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер, де освячували воду, і після цього всі купалися та купали худобу, щоб очиститися від нечистої сили та запобігти хворобам.

Обряду освячення води Українська Православна Церква надавала великого значення, тому що, за переказом, саме цього дня 988 р. прийняв Хрещення святий князь Володимир.

Цього дня Церква святкує пам’ять семи мучеників Маккавеїв, які постраждали в 166 році до Різдва Христового від нечестивого арійського царя Антіоха Єпіфана, який увів у Юдеї язичницькі звичаї та зганьбив храм Господній. Прихильники істинного Бога були засуджені й рішуче йшли на муки. Подвиг Маккавеїв надихнув Юду Маккавея — він підняв повстання проти Антіоха Єпіфана і здобув перемогу, очистивши Єрусалимський храм від ідолів.

Саме ім’я святих мучеників Маккавеїв дало назву свята, яка українською мовою звучить як Маковея або Маковія. Однак асоціюється вона зовсім з іншими звичаями — освячувати в цей день пахуче зілля — васильки, всі городні квіти (гвоздики, купчаки, чорнобривці), а також маківки, в тому числі мак-видюк (дуже дрібненький дикий польовий мак). От і Маковія — освячення маку. Це неповторне видовище, коли люди, святково одягнені, з величезними букетами (крім згаданих квітів, тут, у Києві, несуть айстри, жоржини, миколайчики й колосся жита) поспішають до церкви, і в метро, і в тролейбусах, і на всьому Подолі духмяно пахне васильками та чорнобривцями! І все це — згадка про те, що нині в святому Хрещенні освятилася вся наша рідна земля — і вода, зело, і плоди людської праці.

Це свято ще називають першим або медовим Спасом, бо цього дня у храмах також освячують мед. Колись пасічники до цього дня підрізали соти й несли в церкву освячувати стільники, і тільки після цього можна було скуштувати свіжого меду.

Після освячення квіти й головки маку клали за образами і зберігали там до весни. Навесні мак розсівали по городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали у коси, щоб не випадало волосся. Маковійський букет має захисну та лікувальну силу, оберігає від нечистих духів і злих людей, його використовують у народній медицині. Освячені на Маковія квіти під час посухи кидали в колодязь, щоб викликати дощ. Освячений мак-видюк використовували як засіб проти чародійства — ним обсипали хату, подвір’я, ворота від відьом, а також могили “заложних” покійників — самогубців, упирів та померлих наглою смертю, щоб знешкодити їхню згубну дію.

Городній мак — символ родючості — був також обрядовою їжею цього дня. Майже по всій Україні пекли “шуляки” — пшеничні коржі, які ламали або кришили на дрібні шматочки в макітру, заливали густою медовою ситою з тертим маком. Це нагадує традиційну обрядову страву — кутю, власне, це й є кутя, лише зерна пшениці замінено пшеничним хлібом. До речі, на Бориспільщині таку страву (білий хліб з медом) називають коливо і вживають під час похоронних та поминальних обідів, у день Проводів на цвинтарі. Існує там і звичай розламувати хліб і їсти з медом на цвинтарі після завершення похорону. Отже, все це свідчить про те, що обрядова їжа (“шуляки”) була однією з форм жертвоприношення.

Перший Спас (ще його називають Мокрий Спас або Спас на воді) — проводи літа, коли починають відлітати у вирій ластівки, “відцвітають рози, падають холодні роси”. Тому не дивно, що цього дня було багато локальних звичаїв, пов’язаних саме із завершенням весняно-літнього календарного циклу свят. Найцікавіші з них мені пощастило записати від жителів Київщини та Чернігівщини.

Розповідає Світлана Чуйко, 1954 р.н., уродженка с. Олександрівка Корюківського р-ну Чернігівської області:

“На Маковія збирались усі родичі у найстаршого, хто є в роду — в бабусі чи дідуся. І до сходу сонця виходили на ріг хати (той, що од сходу), рвали пахучі квіти і трави (любисток, васильки) і з букетами йшли попарно на поле — чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка. На полі в глечики чи в мисочки збирали росу й нею вмивалися — на здоров’я. Раніше городи були біля хати, а основна земля в полі. У полі ніколи не сіяли маку, а тільки біля хати. Тож рештки роси приносили потім додому і розбризкували на городі, по макові, щоб гарно родив. Вмившись у полі, ходили босоніж по росі, і коли сходило сонце, вклонялися йому і проказували молитву, просили здоров’я, сили і благословення поснідати. Снідали на полі (несли з собою кошик). Коли ж верталися додому, ламали маківки, квітчали їх і ставили букети в хаті на покуті” (записано в січні 1991 р. в Чернігові).

Цей обряд дуже нагадує юріївські обряди, однак він міг встановитися у зв’язку з тим, що в більшості сіл було зруйновано храми й люди змушені були звертатись до Бога безпосередньо, як кажуть, “поклонятися в дусі та істині”.

Інший обряд, записаний 25 травня 1997 року від жителів с. Дрозди Білоцерківського району Київської області, набагато архаїчніший і містить усі основні елементи троїцько-купальської обрядовості: встановлення віхи (ляльки, ідола) на кожній вулиці, викрадання квітів для обрядодійства або випрошування і збір їх з усього села, спалювання коліс, гулянка (ігрища) цілу ніч до ранку навколо встановленого ідола, спільна трапеза молоді в складчину на місці обрядодійства, викрадання (змагання між окремими вулицями чи парубочими спільнотами за першість, за те, щоб вважатися кращими, спритнішими, — власне, шлюбні перегони):

“Увечері 13 серпня проти Маковея на кожній вулиці в нас ставлять Маковея. Це роблять молоді дівчата і хлопці, а допомагають їм жінки. Хлопці викопують яму на вигоні, беруть високу тичку і зводять, ставлять у цю яму й обкопують так, щоб було його видно всім. Цього Маковея роблять із квіток — ходять попід хатами і просять квіток усяких, які в кого є, а як не давали, то ходили і крали. Зараз уже не крадуть — ходять і дають їм. Мак можуть повирізати, бо й мак туди вплітають, у цей Маковей. І приносять ще й самі з дому квіти. Дівчата обплітають ту жердину квітами й бадиллям. Далі треба в когось на городі вкрасти гарного гарбуза, — це голова Маковея, роблять і носа, й очі, і губи. Тоді хлопці зводять його, палять колеса, гуляють, всі сходимося і дивимося. Робили складчину, смажили картоплю, пригощали одне одного. А ще наші хлопці, було, чергують коло Маковея до самого ранку, щоб ніхто не вкрав, бо якщо не вглядиш, значить, у тебе Маковея заберуть інші хлопці на іншу вулицю. Хто в кого вкраде, значить, той і кращий, спритніший. Хлопці можуть і два вкрасти, і три, і поставити на своїй вулиці, горді тим, що вкрали. (Надія Яковенко, 1930 р. н.)

У святі Маковія, як і в багатьох інших, гармонійно переплелися дохристиянські та християнські традиції, але суть їхня одна: прославлення навколишньої природи та її Творця, висловлення подяки Небесному Богу за щедрі земні дари.

Людмила ІВАННІКОВА