06 грудень 2020

ТРИДЦЯТИЛІТТЯ ІНТРОНІЗАЦІЇ ПЕРШОГО ПАТРІАРХА КИЇВСЬКОГО

04.11.2020.
Патріарша інтронізація. З ліва на право: Патріарх Мстислав (Скрипник), протодиякони: Олег Кулик та Ігор Безкоровайний
Патріарша інтронізація. З ліва на право: єпископ Василь (Боднарчук), Патріарх Мстислав (Скрипник), митрополит Іоан (Боднарчук)
Біля пам'ятника Т.Г.Шевченка. З ліва на право: митрополит Іоан (Боднарчук), Патріарх Мстислав (Скрипник), єпископ Роман (Балащук

18 листопада – день інтронізації Святішого Патріарха Київського і всієї України Мстислава. 30 років тому, він став Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви. В історичному центрі тисячолітньої Київської Митрополії, – кафедральному соборі Святої Софії Київської, 18 листопада 1990 року під час Божественної Літургії відбулась інтронізація, тобто сходження на Київський Патріарший престол Святішого Мстислава, він став першим Патріархом Київським і всієї України, правонаступником першосвятителів Київської Митрополії. Слово інтронізація походить від грецького ἐν-θρονισμός та означає престол або високе сидіння, трон. В сучасній Православній церкві інтронізація здійснюється як над патріархами, так і над предстоятелями Помісних, тобто Автокефальних церков, що мають сан митрополита чи архієпископа. Таким чином, інтронізація – це офіційний церковний акт посвячення на найвищу посаду в церкві, що здійснюється під час Божественної Літургії з тим, що новообраний Патріарх одягається в патріарший одяг і найстарший по честі митрополит вручає йому патріарший посох, – що символізує Патріаршу владу. Подія, яку ми згадуємо, без перебільшення увійде в історію Української Православної Церкви і України як знаменна у церковному і громадському житті нашої Держави.
Патріаршій інтронізації передували знакові події, що відбувались в Радянській Україні. Зокрема, на початку 1989 року в Києві був утворений Ініціативний комітет з відродження УАПЦ. До складу комітету ввійшли священик Богдан Михайлечко, Лариса Лохвицька, Анатолій Битченко, Микола Будник, Сергій Набока, Євген Сверстюк. Ініціативний комітет ухвалив рішення про створення реґіональних комітетів для відродження УАПЦ та поминання на богослужіннях Вселенського Патріярха Димитрія. 15 лютого 1989 року в Києві на установчому з'їзді Товариства української мови імени Тараса Шевченка виступив священик Богдан Михайлечко із закликом про відродження Української Автокефальної Православної Церкви. 19 серпня 1989 року під час Божественної Літургії, настоятель храму Петра і Павла у Львові, протоієрей Володимир Ярема оголосив про зміну церковної юрисдикції та перехід петропавлівської релегійної громади з Російської Православної Церкви до Української Автокефальної Православної Церкви. Після цього почався масовий перехід церковних громад з РПЦ до УАПЦ.
8 вересня 1989 року місцеблюститель Київського митрополичого престолу блаженніший Мстислав (Скрипник), Першоієрарх УАПЦ в діаспорі, направив звернення до вірних УАПЦ в Україні та у всьому світі. У звернені митрополит Мстислав довів законність і канонічність свого місцеблюстительства на Київському митрополичому престолі і закликав до праці по відродженню УАПЦ.
На Всеукраїнському Православному Соборі Української Автокефальної Православної Церкви 5-6 червня 1990 року, що відбувся у Києві, було проголошено Український (Київський) Патріархат і обрано Предстоятелем УАПЦ блаженнішого Мстислава, митрополита Української Православної Церкви в Сполучених Штатах Америки з титулом Святіший Патріарх Київський і всієї України. Як вже зазначалось, Патріарша інтронізація відбулась 18 листопада 1990 року в кафедральному соборі Святої Софії Київської. Після завершення Божественної Літургії митрополит Львівський Іоан (Боднарчука) вручив Святішому Патріарху Мстиславу патріарший кукіль – особливий головний убор зроблений на зразок куколя митрополита Петра Могили, тільки не чорного, а голубого кольору та патріарший посох. У своєму першосвятительському слові Святіший Мстислав наголосив, що дійсно велична і історична служба відбулась у храмі Святої Софії Премудрості Божої, що це поклик Божий: «Муштруймо себе, збагачуймо себе, передовсім у ті чинники, які міцніші від криці, це є любов, це братерство, це доброчинність». Святіший Патріарх Мстислав подарував чудотворний образ святителя Миколя, архієпископа Мір Лікійського, що в народі називалась іконою «Миколи Мокрого». Це копія чудотворної ікони яка зберігалась у Малій Софії та була вивезена єпископом Мстиславом до США після більшовицької окупації. В свою чергу митрополит Львівський Іоан подарував Святішому Патріарху історичну панагію та повідомив, що за благочестивими переказами вона нібито належала самому митрополиту Петру Могилі.
Що би краще усвідомити всю велич особи Першого Патріарха Київського і всієї України, пригадаймо головні віхи з його біографії. Святіший Патріярх Мстислав (у миру: Степан Іванович Скрипник) народився- 10 квітня 1898 р. в Полтаві. Після закінчення гімназії батьки відправили його навчатись до Оренбурзького кавалерійського училища прапорщиків. Українські курсанти козацької школи організували окремий курінь під керівництвом Всеволода Петріва. Степан Скрипник запропонував назву куреня в честь українського отамана Війська Запорізького Костя Гордієнка. Протягом 1918-1919 рр. служив хорунжим Гайдамацького кінного полку ім. Костя Гордієнка армії УНР. Під проводом полковника Петра Болбачана, Степан Скрипник брав участь у визволенні Криму від більшовицької окупації. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського Степан Скрипник був заарештований і сидів у в’язниці. Після звільнення, знову вступив до полку імені Костя Гордієнка і продовжив збройну боротьбу за Українську Народну Республіку. Під містечком Ходорів на Львівщині був поранений в ногу і деякий час лікувався в Празі. Після одужання продовжив свою боротьбу за УНР на дипломатичному фронті. Він став дипломатичним кур’єром у штабі свого дядька, Головного атамана УНР Симона Петлюри. Одного разу, після невдало виконаного завдання, Степана Скрипника викликав Симон Петлюра й суворо попередив, що в разі чергового провалу завдання віддасть наказ його розстріляти, не дивлячись на родинні зв’язки. Закінчив війну проти російської окупації в таборі інтернованих осіб у Каліші (Польща). Після поразки збройної боротьби опинився у Станіславі, де в 1921 році одружився з Іванною Вітковицькою. Працював менеджером у Кременецько му союзі кооперативів, був арештований польською поліцією за бойкот виборів. В 1929 році закінчив Вільний університет у Варшаві, працював у органах влади в місті Рівному. Президент Польщі Мосцінський і волинський воєвода Юзевський нагородили Степана Скрипника хрестом заслуги за активну державницьку роботу. В 1930 році С. Скрипник переміг на виборах до Польського Парламенту, ставши послом, тобто депутотом Сейму від Волині. Ініціював законопроекти створення українських шкіл, урівняння в правах військових Армії УНР і Польської Армії. В 1937-38 роках виступив із законопроектом про автономію Волині та деяких районів Галичини. Після початку Другої Світової війни він їде працювати до Кракова працювати в Українському національному комітеті. В 1940 році переїхав працювати в місто Хольм до Архієписькопсьекої Ради при єпископі Ілларіону (Огієнку). В цьому ж році у Львові було вбито дружинну Степан Скрипника Іванну за його політичну діяльність. В грудні 1941 року Степан Скрипник разом з Уласом Самчуком видає газету «Волинь». З виданням співпрацював автор і художник листівок УПА Ніл Хасевич. В травні 1942 року в стелобаті Андріївської церкви міста Києва С. Скрипника було висвячено на єпископа УАПЦ з чернечим ім’ям Мстислав. Під час місійної подорожі на Схід України, єпископ Мстислав переконав митрополита Феофіла (Булдовського) з Харкова приєднатись до УАПЦ. 27 липня 1942 року протокол про об’єднання був підписаний. Згодом, він був ініціатором зустрічі у Почаївській Лаврі з митрополитом Автономної Православної Церкви Московського Патріархату (АПЦ МП) Олексієм Громадським. 8 жовтня 1942 в Почаївській Лаврі було підписано «Акт поєднання» АПЦ МП з Українською Автокефальної Православною Церквою. Проти об’єднання виступила німецька влада. Окупанти розуміли, що після утворенням Помісної Православної Церкви повстане питання й про відновлення Української державності. Нацисти заарештували єпископа Мстислава і він пів року провів у тюрмах гестапо, навіть перебував у камері смертників. Георг Лейбрант, один з керівників Східного Міністерства Третього Рейху врятував Мстислава від смерті та випустив із в’язниці. Після звільнення з в’язниці, єпископ Мстислав переїздить до польського міста Отвольськ і проживає в резиденції митрополита Варшавського Діонісія Валединського. З наближенням радянських військ українське духовенство повстало перед вибором – або заслання й розстріли або ж еміграція до Європи. Митрополит УАПЦ Полікарп Сікорський благословив єпископу Мстиславу організувати вивезення українського духовенства до Німетчини. Завдяки його праці до Німетчини було евакуйовано 150 священиків і членів їх рдин Після війни залишився у Німетчині, де звершував єпископське служіння та будував православні храми. .В 1947 році Мстислава запрошують на єпископське служіння в Канадську Греко-Православну Церкву. Вже 1948 році Мстислав започаткув друк богослужбових книг для церковного вжитку. Завдяки його зусиллям знайдено кошти на будівництво кафедрального собору Пресвятої Тройці у місті Вінніпег, який було освячено і урочисто відкрито у 1962 році.
Мстислав очолив УПЦ в США та здійснив свій грандіозний задум. Він придбав землю через яку мала пролягати майбутня автомагістраль і невдовзі вигідно продав. За отримані кошти він придбав у містечку South Bound Brook, що в штаті New Jersey великий земельну ділянку, де збудував величний храм святого Андрія Первозванного та кладовище-пантеон українських вояків УНР, УПА та багатьох відомих українців. 13 жовтня 1988 року у Білому домі відбувся урочистий прийом митрополита Мстислава президентом США Рональдом Рейганом з приводу 1000-тя Хрещення Русі. На Всеукраїнському Православному Соборі Української Автокефальної Православної Церкви 5-6 червня 1990 року, його було обрано Святішим Патріархом Київським і всієї України. 18 листопада 1990 року відбулась інтронізація Патріарха Мстислава, він став Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви в Україні та за кордоном.