Св. Отці Церкви писали свої творіння на грецькій, латинський, сирійській і, можливо, єврейській мовах. Велика кількість святоотецьких писань збереглось у перекладах на грузинську, коптську, вірменську, ефіопську мови.

В ранньохристиянську епоху, у середні віки творіння св. Отців розповсюджувалися у рукописах.

Масове друкування розпочалося у XVI ст. на Заході. Схід в епоху книгодрукування перебував під владою турків і там панувала інтелектуальна сплячка. На Заході більшість рукописів було видано мавриніанами (співтовариство монахів-бенедиктинців у Парижі, у монастирі Св. Мавра).

Видавництву цьому покровительствував сам Людовік XIV, який хотів незалежності від Папи. Тоді було видано свв. Афанасія Великого, Григорія Богослова, Кирила Єрусалимського, Іоана Златоустого, бл. Августина.

У XVII-XVIII ст. святоотецька література починає видаватись і на Сході. Так 1675р. у м. Ясси був складений антикатолицький збірник “Добротолюбіє” св. Никодима Святогорця. У XIX ст. французький священик Мінь видає 217 томів “Латинської патрології” до Інокентія ІІІ-го (112-136рр.) і 162 томи “Грецької патрології” до 1453р. Англійською мовою видаються “Донікейські отці” - у 28 томах.

Протягом всього XIX початку XX ст. перекладаються російською мовою творіння свв. Отців під покровительством свт. Філарета (Дроздова), митрополита Московського. Санкт-Петербурзька та Московська Духовні Академії роблять переклади грецьких отців, Київська Духовна Академія перекладає латинських отців, Казанська Духовна Академія - творіння зі східних отців.

Українською мовою святоотецька література практично відсутня. У Російській імперії не вважали за потрібне видавати свято отецьку літературу українською мовою. За радянського періоду практично не виходило ніякої духовної літератури. У 1934р. у Львові професор, ієрей Василь Лаба видав підручник “Патрології” складений на католицьких засадах. 1974р. у Римі цей підручник перевидано. Останнім часом, після 1991р., греко-католицькі монахи-студити, василіани видали творіння деяких отців.