04 липень 2020

Новини

Спогади про Т. Г. Шевченка правнучки по Йосипу Параски Матвіївни Кириченко (1910—1989)
У липні 1989 р. товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка організувало фольклорно-етнографічну експедиція в Шевченків край. Очолив її відомий фольклорист, керівник хору “Гомін” Леопольд Іванович Ященко. Крім мене, брали участь іще деякі фольклористи-музикознавці: Ірина Джага, Ірина та Валерій Божко, учні 200-ї школи міста Києва. Ми побували тоді в двох селах — Стецівка та Шевченкове (Керелівка) Звенигородського району, записали величезну кількість календарно-обрядових, весільних, побутових пісень, дитячого фольклору, спогадів про голод 1933 року (опубліковані мною в книзі “Український голокост 1932—1933: свідчення тих, хто вижив. — К.: КМА, 2006).

У селі Шевченкове (а в народі його й досі називають Керелівка), я познайомилася з колоритною й талановитою жінкою, Параскою Кириченко, яка жила в дуже мальовничому місці, в звичайній селянській хаті під стріхою. Спочатку я обурювалася, що родичка Шевченка живе в такій хаті, але згодом зрозуміла, що ця старосвітська оселя на дві половини береже в собі живий народний дух, дух Шевченкового краю і самого Тараса, бо овіяна вона спогадами про нього, які передавалися від покоління до покоління і які з побожністю слухала я в тихому присмерку теплого липневого вечора. Тож пропоную читачам “Слова Просвіти” деякі уривки з них, своєрідну народну інтерпретацію постаті великого генія.

(Для зручності суцільний текст поділено на окремі тематичні сюжети, в усьому іншому збережено особливості мови оповідачки).

Людмила ІВАННІКОВА

Ось уже майже два століття Тарас Шевченко об’єднує націю, став її символом між народами, її духом у Всесвіті. Він — поза часом, понад зміною політичних режимів і настроїв, він — уособлення вічності. Все минає, а він залишається як образ істини. Це добре усвідомлюють всі антиукраїнські сили: забери в нас Шевченка, і не стане України, не стане народу. Тому й мета їхня — спримітизувати, принизити генія, зробити його подібним до себе, своїм спільником шляхом фальсифікації його творчості — і ще раз одурити! Послухаєш їх і складається враження, що Тарас Шевченко був водночас комуністом, богоборцем, антисемітом і тільки те й робив, що виступав проти Бога, проти Церкви Христової, осуджував і зневажав християн, заперечував Священне Писання — Біблію, Євангелію, Псалтир…

СЕНС МОЛИТВИ ЗА ПОМЕРЛИХ

Всі ми, християни складаємо одне Тіло Христове. Незалежно від того чи ми ще перебуваємо в цьому тимчасовому світі, чи вже перейшли до вічного життя. Відповідно існує тісний зв’язок між членами Тіла Христового. Участь і стан наших близьких багато в чому залежить від того, ким ми є в цьому світі.

 

 

 

З Різдвом Христовим!

5 січня

17:00 – Вечірня, Утрення;

6 січня, Навечір’я Різдва Христового, Свят-вечір

Преосвященний Володимир, єпископ Вишгородський і Подільський, вікарій Київської єпархії УАПЦ із пастирським візитом відвідав воїнів у Луганській області в Секторі "А". Владику супроводжували: протоієрей Дмитро Каран, прихожани - Ігор Бердей, Юрій Бабічєв, бард Леся (Олександра) Рой. Від військових групу супроводжував майор Віктор Шубец. 

В аеропорту м. Сєвєродонецьк Луганської області владика проповідував перед особовим складом воїнської частини. Бажаючі воїни сповідалися і причастилися Святих Христових Таїн.

2 серпня 2015 року відійшов у вічність відомий письменник, правозахисник МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ.

Р. Б. Микола пройшов тяжке і мученицьке життя, утверджував у народі українському сміливість, любов, надію, впевненість у правоті та справедливості. Він був одним з засновників Народного Руху України, не боявся совєцьких посіпак, завжди відверто говорив правду у вічі, не гнувся перед комуно-можновладцями, відкрив світові неоціненний скарб України – художницю Катерину Білокур, її світ – художній, поетичний, письменницький талант, залишив блискучі твори про інших діячів літератури і музики. Писав про Оксану Петрусенко,  Михайла Донця. Його твори – це поезія у прозі, яка свідчить про глибинне знання української мови, любов до Вітчизни, співстраждання до знедоленого, зацькованого, одуреного іноземною олжею народу. Усе свідоме життя Микола Кагарлицький віддав боротьбі за правду. Життя його та праця впишеться золотими літерами в історію України та буде прикладом для прийдешніх поколінь.

Інформація про Польсько-радянську війну (яка відома у історіографії також як радянсько-польська, польсько-більшовицька, війна 1920 року) занадто мінімальна. Лише за часів незалежності України почалася з’являтися об’єктивна інформація, щодо причин та наслідків цієї трагедії для нашої країни. Період - від підписання представниками УНР і Польщі (голова дипломатичної місії УНР А. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський) 21–24 квітня 1920 р. трьох конвенцій, які одержали назву «Варшавська угода» до 12 жовтня 1920 р., коли у Ризі було підписано перемир’я між Польщею та радянською Росією. Це означало розрив відносин Польщі з УНР. 18 березня 1921 р. між Польщею і радянською Росією було укладено Ризький мир. Український театр бойових дій був одним з основних у цій війні, результати якої у значній мірі вирішили долю українських земель майже на два десятиліття уперед.