Людмила Іваннікова

Замість науки – окультизм

(Моя відповідь олігархам)

Нещодавно з уст нашого шановного прем’єр-міністра А.Яценюка прозвучало звинувачення на адресу Національної Академії наук у тому, що вона продукує лише «макулатуру», через що вже давно пора ліквідувати НАН як таку (підтекст: а все майно її – прихватизувати, а це – сотні гектарів землі, заповідники, розкішні будівлі, гуртожитки, лабораторії, обсерваторії тощо).

У всі часи вважалось чеснотою допомогти людині яка помирає, допомогти не тільки фізично але й духовно. Таїнство смерті і вмирання у всі часи хвилювала людство. Люди планують своє життя відповідно до смерті, задумуються над сенсом скороминучого життя, приймають або не приймають Боже одкровення про вічне життя після фізичної смерті.

У даній доповіді ми розглядаємо досвід православного супроводу помираючої людини. 

Спогади про Т. Г. Шевченка правнучки по Йосипу Параски Матвіївни Кириченко (1910—1989)
У липні 1989 р. товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка організувало фольклорно-етнографічну експедиція в Шевченків край. Очолив її відомий фольклорист, керівник хору “Гомін” Леопольд Іванович Ященко. Крім мене, брали участь іще деякі фольклористи-музикознавці: Ірина Джага, Ірина та Валерій Божко, учні 200-ї школи міста Києва. Ми побували тоді в двох селах — Стецівка та Шевченкове (Керелівка) Звенигородського району, записали величезну кількість календарно-обрядових, весільних, побутових пісень, дитячого фольклору, спогадів про голод 1933 року (опубліковані мною в книзі “Український голокост 1932—1933: свідчення тих, хто вижив. — К.: КМА, 2006).

У селі Шевченкове (а в народі його й досі називають Керелівка), я познайомилася з колоритною й талановитою жінкою, Параскою Кириченко, яка жила в дуже мальовничому місці, в звичайній селянській хаті під стріхою. Спочатку я обурювалася, що родичка Шевченка живе в такій хаті, але згодом зрозуміла, що ця старосвітська оселя на дві половини береже в собі живий народний дух, дух Шевченкового краю і самого Тараса, бо овіяна вона спогадами про нього, які передавалися від покоління до покоління і які з побожністю слухала я в тихому присмерку теплого липневого вечора. Тож пропоную читачам “Слова Просвіти” деякі уривки з них, своєрідну народну інтерпретацію постаті великого генія.

(Для зручності суцільний текст поділено на окремі тематичні сюжети, в усьому іншому збережено особливості мови оповідачки).

Людмила ІВАННІКОВА

СЕНС МОЛИТВИ ЗА ПОМЕРЛИХ

Всі ми, християни складаємо одне Тіло Христове. Незалежно від того чи ми ще перебуваємо в цьому тимчасовому світі, чи вже перейшли до вічного життя. Відповідно існує тісний зв’язок між членами Тіла Христового. Участь і стан наших близьких багато в чому залежить від того, ким ми є в цьому світі.